ми звикли, що доброта частіше виражається вчинками. є деякі люди, які роблять багато хороших справ, але вкрай скупі на добрі слова. такому скажеш «і», а він тобі буркне у відповідь щось нерозбірливе. а добре слово, як відомо, і кішці приємно. а інший солодко говорить, який він добрий, а доброти-то від нього ніхто ніколи не бачив.
що є доброта? чи можемо ми сказати, що ми по-справжньому добрі? як часто ми повинні робити добрі вчинки, щоб вважатися добрими? раз на тиждень або щодня? добрі ми, якщо ми годуємо птахів взимку тільки тоді, коли про це нам нагадують в газетах, і збираємо книги в дитячий будинок, коли на стіні висить оголошення? думаю, нам варто частіше замислюватися і піклуватися про інших. так, несучи їм добро, ми самі стаємо щасливішими.
– доброта обов’язково повертається тому, хто її робить і має багато переваг:
– доброта забезпечує відкритість – по відношенню до людей, подій і життя в цілому.
– доброта дає пильність – для того, щоб помічати найкраще і відмітати найгірше.
– доброта дає сили – для перетворення світу на краще.
– доброта дає можливості – участі та оточуючим людям.
– доброта дає можливості – ставати краще самому і стати краще оточуючим людям.
– доброта дає впевненість – у собі і в завтрашньому дні.
добрі справи людей високо оцінювалися в усі часи. коли ми говоримо про добрі справи, згадується діяльність тих безсрібників, які їхали за тридев’ять земель рятувати людей від хвороб, вчити дітей, жертвам катастроф. добрі справи – це і благодійність багатих людей, які на свої гроші будували гімназії та школи, відкривали і містили безкоштовні лікарні та будинки для старих, матеріально підтримували таланти і отримати освіту бідним молодим людям. але якщо кожен з нас буде відкладати добрі справи до виникнення критичних життєвих ситуацій або до моменту, коли він нагромадив великий капітал, то можна й спізнитися.
завершуючи твір, хочу сказати: дуже правильна ця фраза: «поспішайте робити добро! » не треба чекати, коли станеш багатим, як ротшильд. добрі справи – це і добрі слова, і старим, і підтримка друзів. задумайся: коли ти останній раз дарував мамі квіти? а коли допоміг їй по господарству? чи давно відвідував бабусю? чи телефонуєш дідусеві регулярно, і ділишся з ним своїми проблемами? чи допоміг молодшій сестрі, коли вона просила тебе про , або відговорився вічною зайнятістю? чи відвідав хворого друга? це і ще багато іншого можна робити вже сьогодні. не відкладай добрі справи на майбутнє. «зроби добро і воно обов’язково до тебе повернеться». і запам’ятай:
– доброта – це чуйність, душевне розташування до людей, прагнення робити добро іншим.
– доброта – це те, що здійснюється добровільно, безкорисливо, для загальної і для своєї користі, але не на шкоду собі.
– доброта – це альтруїзм розумної людини.
– доброта – це світло душі, що висвітлює простір навколо людини краще самого сильного ліхтаря.
– доброта – це дієві співпереживання оточуючих людей і бажання блага для всіх.
– доброта – це процес душевного творчості, результатом якого стають добрі справи.
– доброта – це свідома відмова від осуду особи за його помилки і необдумані вчинки.
Однорідні члени речення — це такі члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного. Вони називають поняття, близькі за своєю сутністю.
Наприклад, правильно сказано:
а) Тут були і авіатори, і танкісти, і артилеристи. (О. Гончар.) Але до цього переліку не можна додати “й офіцери”, бо це поняття іншого плану, ніж попередні назви;
б) Люблять жінки свою ланкову за слово тверде, за веселу вдачу й надійну дружбу.(А. Шиян.) Проте було б неправильно це речення оформити так: “за слово тверде, за веселу вдачу і що вона надійна подруга” — бо член речення і підрядне речення не можуть бути рівноправні;
Якщо в реченні є два або більше підметів, присудків чи однакових додатків, то вони однорідні.
1. Ми віддамо Вітчизні всі пориви, і дум політ, і силу наших рук. (В. Сосюра.)
2. В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.
3. В яру колись гайдамаки табором стояли, лагодили самопали, ратища стругали.
4. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине. (З тв. Т. Шевченка.)
