Дильназ231
04.09.2021 21:54

До іть написати к.р переказ. У дитинстві я боявся німих, чомусь думав, що вони- лихі люди, ще й тепер, коли бачу німих, мимоволі ловлю себе на тих дитячих враженнях і це не дивно – є щось загадкове в
їхній жвавій мові, зрозумілій тільки їм самим. Погляди на них – теж якісь особливі, гострі,
іноді навіть жорсткуваті, і це мабуть добре- людям, позбавленим мови, потрібні
промовисті очі . З одним німим я познайомив себе з цим випадково. У нього також були
якісь особливі, незвичайно меткі, проникливі очі, по них власне я і здогадався, що він
німий. Бо якби людина не ховала свої вади, а всi ix не сховати. Я чув, що німi мають
великий хист до всякого ремесла. Але цього я застав не за легким хлібом. Він стояв по
коліно у воді і добував торф. Інші , раз по разу , виходили із води на лугову травичку,
влаштовували собі довгі перекури, а він копав і копав. У нього не було свого
співрозмовника , він мабуть вважав за краще не заважати іншим погомоніти. Помітивши,
що я ним цікавлюся, німий змахнув сильно рукавом роби піт з чола, допитливо зиркнув на
мене своїми блідуватими очима і знову віддався роботі. Я хотів було поговорити з ним,
але бригадир запобіг моєму намірові . - Не заважайте йому, нехай працює - то німий.
Скоро за балачкою ми зовсім забули про нього . Коли розмова закінчилася і люди знову
стали до роботи, німий зацікавився – хто я і за чим прибув? Не знаю, як пояснили йому,
але довідавшись, що я з редакції місцевої газети, він немовби просіяв. Повернувся я з того
відрядження, як кажуть газетарі, з повним блокнотом фактів на всі випадки життя. Цілий
тиждень я міг писати про все, але редактор не дивувався з моєї запасливості і
і.. Виписавшись – я знов подався у відрядження і цілком випадково знову
потрапив до своїх “торфяних ” героїв, хоч не мав ніякого наміру вдруге писати про них.
Але мої герої не знали звичок мого редактора, який ревниво оберігав газету від усяких
повторень. Вони зустріли мене ще привітніше, ніж вперше. Бригадир довго тиснув руку, а
його сподвижники вдячно похитували головами- читали мов, читали. І тільки одна
людина не підійшла до мене і навіть не привіталася зі мною.Це був він – німий. Його
сильно пропітніла роба то набухала від вітру, то знову липла до широкої спини , на чоло
спадала вибілена сонцем чуприна, але він не розгинався і не підбирав її. Він копав і копав,
не звертаючи нінайменьшої уваги на мене. Я довго не міг здогадатися, чому він так
поводиться, аж поки врешті не збагнув тому причину. Адже, я написав про всіх, і забув
сказати добре слово про нього- може найскромнішого і найзавзятішого у бригаді. І мабуть
це не вперше, мабуть йому вже не раз доводилось бути жертвою несправедливості. Хоч я і
не збирався більше писати про торфорозробників , але після цього захотілось таки
написати, не міг не написати​

Нажмите на рекламу ниже и сразу увидите ответ
Популярные вопросы:
Ответ:
madina319
30.03.2020 13:28
Я давно мріяла про літній відпочинок в Карпатах.Що може бути кращим?
Гірські струмочки з кришталево чистою водою,що безперервно біжать своєю маленькою дорогою і дають змогу втамувати спрагу усім мандрівникам,що завітали в гори.Зелені смереки,сосни,ялини-красуні карпатських лісів,тільки ступив на поріг цнотливої природи одразу відчуваєш дивовижні запахи карпатських трав і вічно зелених дерев.Груди наповнюються свіжим повітрям,а душа натхненням.Хочеться поєднатися з природою на віки,жити з нею в гармонії і злагоді.Тільки в Карпатах відчуваєш себе справжньою людиною яку створила матінка природа.Можна збирати гриби,ягоди,кататися на велосипедах,здійматися на вершини,відчути щось неперевершене та вічне.
 
0,0(0 оценок)
Ответ:
solnisko22
19.07.2022 07:24
Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота