1[Срібний місяць слабо білив дерева], 2[темне полотно ночі було пронизане міріадами діамантів зірок]; 3[де-не-де стара сова загукає] чи 4[кажан вдарить крильми] – і 5[знову тиша дзвенить].
Схема: [— ═], [— ═]; [— ═] чи [— ═] – і [— ═].
Складне речення з безсполучниковим та сурядним зв’язком, розповідне, стверджувальне;
1-е просте, двоскладне з простим дієслівним присудком, поширене узгодженим означенням, прямим додатком, обставиною дії, повне, неускладнене;
2-е просте, двоскладне зі складеним іменним присудком, поширене узгодженим і неузгодженими означеннями, обставиною дії, повне, неускладнене;
3-е просте, двоскладне з простим дієслівним присудком, поширене узгодженим означенням та обставиною місця, неускладнене;
4-е просте, двоскладне з простим дієслівним присудком, поширене обставинами дії і місця (де-не-де – спільний другорядний член речення з 3-м простим реченням), повне, неускладнене;
5-е просте, двоскладне з простим дієслівним присудком, поширене обставиною часу, повне, неускладнене.
Граматичні основи:
1) підмет – місяць; присудок – білив;
2) підмет – полотно; присудок – було пронизане;
3) підмет – сова; присудок – загукає;
4) підмет – кажан; присудок – вдарить;
5) підмет – тиша; присудок – дзвенить;
Другорядні члени
Означення (~~~)
– узгоджені: cрібний, темне (прикметники);
– неузгоджені: ночі, діамантів, зірок (іменники).
Додаток (_ _ _)
– прямий: дерева (іменник).
Обставини (_._._)
дії: слабо (прислівник), міріадами (іменник), крильми (іменник);
– місця: де-не-де (займенниковий прислівник);
– часу: знову (прислівник).
Сурядні сполучники: чи, і.
Людина – істота і духовна, і матеріальна. Спокус навколо багато, приборкати пристрасть іноді дуже важко. Та й іти на компроміс із власним сумлінням не просто. Що ж має в людині переважати – матеріальне чи духовне? Де та золота середина?
Я згоден з тим, що людина – істота і матеріальна, і духовна. Чи має щось переважати над іншим, тут кожен вирішує для себе. Та чому обов’язково має виникнути конфлікт між матеріальними бажаннями людини та її сумлінням? Чи нема в досягати мети, не зраджуючи духовних ідеалів? Чи насправді наш світ такий, що в ньому можна бути або багатим грошима, або внутрішньою красою? Я вважаю, що відповіді на всі ці питання мають бути негативними.
На мою думку, одна з основних задач життя людини – це віднайти внутрішню рівновагу, при якій можливим э задоволення матеріальних потреб без того, аби «втрачати душу». Духовне та матеріальне в людині має співіснувати гармонійно, так щоб розвиток одного допомагав розвиткові іншого. Буває, хтось зовсім не зацікавлений у грошах, згадаємо, наприклад, Григорія Сковороду, для якого щастя полягало у нематеріальних речах. А хтось інший любить гарні речі, хоче мати великий будинок, зручну та красиву автівку. І в цьому немає нічого поганого, якщо людина від цього щаслива. Вона розвивається, вчиться, працює заради цього. Звичайно, трапляються й «крайні випадки», наприклад, висміяні у творах «Сто тисяч» та «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, де головні герої в погоні за наживою стають просто смішними та жалюгідними.
Звичайно, коли щось стає пристрастю, воно обмежує людину, бо вона нічого, крім об’єкту своїх бажань, не помічає. У такому стані можна зіпсувати відношення з близькими та пройти повз безлічі інших цікавостей у житті. Та спокуса буває не тільки матеріального плану. Можна піти на компроміс із сумлінням і через небажання образити чи зробити боляче, страх втратити чиєсь кохання тощо. Для мене, наприклад, дивина, що монахи доводять себе до фізичного виснаження заради наближення до бога.
Отже, я вважаю, що немає однозначної відповіді на це питання, бо всі люди різні. Добре, коли людина в змозі задовольнити всі свої потреби – і духовні, і матеріальні.
