ЛИВАДИЙСКИЙ ДВОРЕЦ
Самое замечательное здание всего дворцового комплекса в Ливадии - это Белый дворец, построенный в стиле раннего Возрождения. Белый дворец стоит на фундаменте из серого мраморовидного известняка, а основным архитектурным мотивом для его возведения послужило зодчество Флоренции. Из итальянской архитектуры было заимствовано и оформление внутреннего двора и центрального входа. Однако не весь дворец построен в стиле итальянского Возрождения: автор проекта Николай Краснов соединил (или по-своему переработал) элементы нескольких архитектурных стилей.
Удивительной частью ливадийского дворцового комплекса является итальянский дворик - прекраснейший уголок всего ансамбля. Со всех четырех сторон он окружен полуциркульными арками, опирающимися на колонны дорического* ордера. От капителей** колоны идут выступы, и в результате получается тенистая лоджия. Строгие пропорции, четкий ритм арок и колонн, легкая балюстрада*** над арками, четкие прямоугольные окна второго этажа, дорожки к фонтанчику, вечнозеленые растения - все это навевает покой и гармонию. Завершают убранство флорентийские фонари, решетки окон и особенно металлические кованые ворота работы уральских мастеров, которая исключительной тонкостью своего исполнения вызывает неизменное восхищение всех посетителей.
Предметом особой заботы Краснова был антиквариат. При оформлении дворцового парка реставрировались и заново украшались греческие и турецкие беседки, восстанавливались старинные фонтаны и вазы. Архитектор сам в поисках древностей выезжал в Италию, посылал за ними своих Он сохранил упоминавшийся выше фонтан с нимфой. Над лестницей высокого крыльца нависла химера - копия химеры собора Парижской Богоматери, олицетворяющей собой доброго духа, охраняющего дом (По Н. Ионину).
Переклад українською: ЛІВАДІЙСЬКИЙ ПАЛАЦ
Найчудовіша будівля всього палацового комплексу в Лівадії - це Білий палац, побудований в стилі раннього Відродження. Білий палац стоїть на фундаменті з сірого мармуроподібного вапняку, а основним архітектурним мотивом для його зведення стала архітектура Флоренції. З італійської архітектури було запозичене і оформлення внутрішнього двору і центрального входу. Однак не весь палац побудований в стилі італійського Відродження: автор проекту Микола Краснов з'єднав (або по-своєму переробив) елементи кількох архітектурних стилів.
Дивною частиною Лівадійського палацового комплексу є італійський дворик - найпрекрасніший куточок всього ансамблю. З усіх чотирьох сторін він оточений напівциркульними арками, що спираються на колони доричного ордера. Від капітелей колони йдуть виступи, і в результаті виходить тіниста лоджія. Строгі пропорції, чіткий ритм арок і колон, легка балюстрада над арками, чіткі прямокутні вікна другого поверху, доріжки до фонтанчика, вічнозелені рослини - все це навіває спокій і гармонію. Завершують оздоблення флорентійські ліхтарі, решітки вікон і особливо металеві ковані ворота роботи уральських майстрів, яка винятковою тонкістю свого виконання викликає незмінне захоплення всіх відвідувачів.
Предметом особливої турботи Краснова був антикваріат. При оформленні палацового парку реставрувалися і заново прикрашалися грецькі і турецькі альтанки, відновлювалися старовинні фонтани і вази. Архітектор сам в пошуках старожитностей виїжджав до Італії, посилав за ними своїх помічників. Він зберіг згадуваний вище фонтан з німфою. Над сходами високого ганку нависла химера - копія химери собору Паризької Богоматері, яка уособлювала собою доброго духа, який охороняє будинок (За Н. Іоніним).
На крутому березі Дністра стоїть невелике село Берізки. У тих Берізках і живе учень п’ятого класу Роман Курочка. Хлопець він на вигляд не дуже показний: невисокий, худорлявий, кирпатий, з гарними темно-сірими очима. А русяве волосся на голові за літо так вигорає на сонці, що стає білим-білим. Груди і плечі вузькі.
Роман був найменшим у класі. Вийдуть учні на фізкультуру, вишикуються в одну лінію, плече до плеча, то Курочка найостанніший. А коли йдуть строєм, Микола Перегуда, що був у класі найвищим, озирнеться та насмішкувато й кине:
— Ей, Романе, ноги вище піднімай!
І весь клас так і зайдеться сміхом.
Узагалі той Перегуда не давав бідному Курочці спокою. Високий, здоровий, він, бувало, штовхне хлопця в плече:
— Ти, Романе, навіть не курочка, а справжнісіньке курча.
Роман мовчки зносив ті глузування Перегуди. Та й що міг сказати, коли на зріст він був якраз тому під руки. Тільки одного разу не втерпів, стиснув кулаки і тремтливим голосом сказав:
— Ну почекай, ми ще з тобою поквитаємось…
— і, певно, в ту хвилину Романові дуже хотілося бути більшим і сильнішим за Перегуду.
Жили Роман з матір’ю на березі Дністра. Невелика їхня хата у садочку стояла над дорогою, а кінець городу спускався до самісінької води. І влітку, поки мати працює в колгоспі, хлопець усе біля річки: то рибу ловить, то ятери сушить, то весло струже або смолить свою плоскодонку. А то збере цілу ватагу таких хлопців, як сам, та все проводить з ними змагання.
І тут Роман виявився таким майстром, що випередити його ніхто не міг. Він так спритно вимахував руками і перебирав у воді ногами, що й справді був схожий на прудку рибину .
