. Визначте логічні помилки в наступних реченнях і класифікуйте їх: 1. Цією пральною машиною користуємося я та моя донька, їй вже більше 17 років.

2. Він мав чарівну доньку та велику квартиру.

3. Учителька питає учня:
– Послухай, Сергійку, якщо я кажу: «Я красива» – який це час?
– Минулий, Валентине Василівно (І. Страшко).

4. Синтаксис – це не фонетика, а фонетика – не синтаксис.

5. Та що ви кажете! Вона не може вийти заміж, бо ніколи цього не робила!

6. «Спартак» – це погана команда, тому що мій тато ніколи не вболіває за неї, а тільки – за «Динамо».

7. Розмова в Києві перед Золотими Воротами:
– Невже ці ворота й насправді золоті?
– Так, Золоті.

8. Після лекції у нас був гарний настрій. Отже, якщо у вас поганий настрій – ходіть на лекції.

9. – Що це ти робиш? – спитав Маленький принц.
– П’ю, – похмуро відповів п’яничка.
– Навіщо?
– Аби забути.
– Про що забути? – спитав Маленький принц, йому стало шкода п’янички.
– Хочу забути, що мені соромно, – зізнався п’яничка.
– Через що це тобі соромно? – спитав Маленький принц, йому дуже хотілося до бідоласі.
– Соромно пити! – пояснив п’яничка, і більше від нього неможливо було почути жодного слова (А. де Сент-Екзюпері).

10. Діти не можуть мати своєї думки, бо вони ще малі.

11. Він ніколи не мовчить, коли його питають. Отже, він – відмінник.

12. Ми можемо не читати цей твір, тому що він стоїть останнім у списку літератури.

13. – Та вже ж, звичайно, – відповіла Горлиця з великим презирством. – Бачила я на своєму віку багато маленьких дівчаток, але щоб з такою шиєю – жодної! Ні, мене не обдуриш! Справжня змія – ось хто ти! Ти мені ще скажеш, що жодного разу не куштувала яєць?
– Ні, чому ж, куштувала, – відповіла Аліса. – Дівчатка, бачте, теж їдять яйця.
– Не може того бути, – сказала Горлиця. – Але якщо це так, то вони також змії (А. Керолл).

1. Марічка поїде на море, і Петро купить новий велосипед, якщо будуть гарно поводитися.
2. Коли прийде літо, я поїду на море, але не надовго.
3. Дощ йшов усю ніч, так що зранку було так вокго, що треба було одягати чоботи, та було дуже волого.
4. Щоб довіряти людям - треба їх добре знати, і проводити з ними багато часу.
5. Я прислухався: у лісі було дуже тихо, бо перед цим пролунав гучний вистріл.
6. Я люблю ходити в ліс тоді, коли дерева зелніють та хвилюються зеленими хвилями; коли навколо стає спокій, який проникає у твою душу.

«Захар Беркут» цитатна характеристика Максима «мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» «…Молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника Захара»; «…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …Боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість»;

«…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице»; «В його серці, смілім і чистім, як щире золото…»; «…дитя гір»; «Усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах..»; «Хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» «Життя в неволі нічого не варте»

«Захар Беркут» цитатна характеристика Мирослави «…Не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами», «…виросла на свободі, що виховання її було мужське, і що в тім прегарно розвиненим дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженні втратила матір. Ненька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задовольнити її палку натуру, привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралася вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов». «…Незвичайна ненщина поровень з найсильнішими мужами поборювала всякі трудності утяжливої дороги. Як легко перескакувала гнилі ломи і величезні трами…» «А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і топором? Ану, нехай котрий-будь із твоїх поселенців спробує зо мною порівнятися,— побачимо, хто дужчий!» «Якою самітною, якою круглою сиротою чула вона себе тепер на світі, хоч тут же коло неї сидів її батько! Якою нещасною чула вона себе тепер, хоч батько недавно ще запевняв її, що все робить для її щастя!» «Її слова, її погляд, дотик її рук і її вісті — все те немов вирвало його (Максима) з темного гробу, повернуло йому життя».