Людина дуже любить природу і практично не може без неї жити. У цьому немає нічого дивного, якщо не забувати про те, що сама людина є невід’ємною частиною природи. Відповідно, лише перебуваючи на природі, вона може в повній мірі з нею з’єднатися, обмінятися з нею енергією і відчути приплив сил. У кожної людини є місце, яке вона вважає своїм улюбленим куточком природи. Звичайно, винятком з цього правила я не є. У мене точно так само є певне природне місце, де я відчуваю себе найкраще, і де, на мою думку, природа проявляється найкращим чином.
Особисто для мене улюбленим куточком природи є невеликий сад поруч із моїм будинком. Я встиг полюбити цей садок ще будучи зовсім дитиною. Справа в тому, що вже з самого раннього віку я почав виходити на вулицю поруч зі своїм будинком, трохи прогулюватися, знайомитися з околицями. Одного разу, таким чином, я опинився і в цьому саду. І обов’язково варто зазначити, що мені там надзвичайно сподобалося. Там можна як прогулюватися, так і просто посидіти, тому що там є лавочки. Природа там втілена в наявності різноманітних рослин і дерев. Там можна спокійно посидіти і за ними по гати.
Але цей природний куточок став для мене найулюбленішим не лише із цієї причини. Ще однією вагомою причиною для цього є те, що з ним пов’язано безліч надзвичайно приємних спогадів. Я познайомився в ньому з деякими з моїх друзів, провів разом з ними там велику кількість цікавих і захоплюючих годин разом. У зв’язку з цим у полюбив цей дивовижний природний куточок ще більше, ніж коли-небудь раніше. Хочеться вірити в те, що у мене буде залишатися можливість якомога більше бувати в цих місцях протягом усього життя. В той же час не можна виключати того, що коли-небудь я залишу рідне місто. Думається, що в такому разі я зможу відшукати інший природний куточок в тому місці, де мені належить жити. Я вже дуже звикся з природою, з цієї причини навряд чи коли-небудь зможу відмовитися від прогулянок та іншого виду відвідувань природи.
Наверное, у каждого человека есть свое любимое домашнее животное. У большинства моих одноклассников и друзей живут дома кошки, хомяки, собаки. Мне кажется, что жизнь без домашнего питомца станет скучной и неинтересной, ведь, сколько радости приносят нам эти пушистые создания. Я в своем сочинение хочу рассказать вам о питомце, который живет в моей квартире. Это – собака.
Нашему четвероногому верному другу уже пять лет. История его появления проста: мы всей семьей ходили на птичий рынок, чтобы выбрать котенка. Но, когда проходили мимо хозяев, продающих щенков, наше внимание привлек пушистый белый комочек. Комочком оказался щенок беспородной собаки небольшого размера. Щенка продавала женщина, она уверила нас, что с таким «чудом» нам будет весело. Несмотря на то, что целью нашего визита на птичий рынок было приобретение породистого кота (очень уж мама хотела), все сразу забыли об этом. Щенок нас поразил своим умным взглядом, мы приняли единогласное решение, что он будет жить с нами.
Щенка, а это была девочка, назвали Каштанкой. Вы, наверное, уже догадались, что кличку для собаки мы выбрали такую же, как и у «героини» Чеховского рассказа. И не ошиблись. Наша Каштанка оказалась очень умной собакой. Старалась не бедокурить в наше отсутствие, все понимала с первого раза. Кроме того, чем дальше она взрослела, тем очевиднее становилось ее сходство с чеховской Каштанкой: такая же небольшая по размеру, только в цирке ей выступать.
В нашем дворе она сразу стала хозяйкой. Смешно было смотреть, как она предано охраняла территорию детской площадки, когда на нее заходили «чужие» кошки или собаки: маленькая, но, как звонко лаяла. Все наши соседи сразу полюбили Каштанку.
Сейчас нашей Каштанке уже пять лет. Вся моя семья рада, что тогда мы купили ее на птичьем рынке. Она приносит нам много позитивных моментов. Если у кого-то плохое настроение или он чем-то огорчен, Каштанка обязательно «посочувствует». Нашим питомцем мы дорожим и заботимся о нем.
