в історії української літератури є багато по-справжньому великих імен. хтось із письменників прославився чудовими віршами, у когось була незвичайна біографія, комусь випало стати засновником або жанру, або цілого про івана франка можна говорити і в першому, і в другому, і в третьому випадках, але й цього буде мало. адже він належить до геніїв: якими тільки талантами не наділила його природа! поет, прозаїк, драматург — уже таке поєднання в одній людині є рідкісним. а він же не просто писав вірші, оповідання і п'єси. майже кожен його твір ставав явищем не лише в українській, а й у світовій літературі.
як поета франка, єдиного у xix столітті, можна порівняти з шевченком. хоча порівняння — справа невдячна, бо кожен поет цікавий і великий по-своєму. можна лише говорити про рівень слави, популярності. чим же збагатив франко українську поезію? він розширив її тематичні межі, жанрові, віршові можливості. серед поетичних творів каменяра є всі види лірики: громадянська, філософська, інтимна, пейзажна. є багато поем, пов'язаних з проблемами тогочасної україни і присвячених загальнолюдським темам. не можна залишитися байдужим до "зів'ялого листя" — ліричної драми про красу і безсмертя кохання. громадянські почуття пробуджують вірші збірки "з вершин і низин", поеми "мойсей" та "іван вишенський". а які глибокі, мудрі його притчі — про красу, про дружбу, про кохання!
франко-прозаїк створив перші в українській літературі повісті й оповідання про життя і працю робітників. раніше й теми такої не існувало — українська проза була присвячена виключно проблемам селянства. "борислав сміється" — твір про початок робітничого руху, початок боротьби праці й капіталу. новою була також тема інтелігенції, до якої франко звернувся у повісті "перехресні стежки". євген рафалович, герой твору, прагне служити народові, захищати його інтереси, але, щоб іти своїм шляхом, йому треба подолати численні перешкоди. підступні дії заздрісних колег, важкі особистості обставини, — здається, все проти благородного адвоката, проти його цілей і намірів. але рафалович все-таки не відмовляється від обраної дороги — робить свою справу. "перехресні стежки" стверджують високе призначення інтелігенції, ідею служіння суспільству, трудящому людові.
Завжди приємно гуляти по чистих і привітних вилуцях свого селища. Але останнім часом це рідко коли вдається. Відусіль можна знайти купи різного сміття, будь то центр села, чи останні кутки далеких вулиць. Мені інколи стає дуже соромно за тих людей, які так беззтактовно вчиняють - просто викидуючи зайві речі або сміття під дерева чи навіть на саму дорогу. Люди, схаменіться! З такими темпами ми перетворимо селище на справжнє сміттєсховище! Ви ж цього не хочете? Тому, борімось разом зачистоту нашого рідного куточкаⒶ!
