Спишіть речення, розставляючи розділові знаки. Підкресліть означення, письмово поясніть умови їх
відокремлення або невідокремлення, тобто поруч із реченням
напишіть правило.
1. Вона прийшла заквітчана і мила і руки лагідно до мене
простягла (В. Симоненко).
2. На сто думок замислена Полтава вербові гриви хилить
до води (Л. Костенко).
3. Сади омиті музикою згадок ковтають пил міжселищних
доріг (Л. Костенко).
4. Тут ніжна осінь мрійна та м'яка на кольори багата
розмаїта (О. Ющенко).
5. Веде нас мрія ніжна й строга і підросли малі сини (А.
Малишко).
6. Широкою вкритою туманом долиною верталися додому
(У. Самчук).
7. Зморений страхом безсонням і холодом Олег заснув (Ю.
Мушкетик).
8. Ті слова сміливі й пекучі здіймали в голові рої думок (А.
Шиян).
9. Скроплений живлющою росою пробився паросток на світ
(О. Квітневий )
10. Подвір'я дрімає сонне й порожнє (О. Гончар).
11. Смутний і виснажений став він підніматись на гору
вузькою вулицею, запорошеною кам'яним вугіллям (І.
Микитенко).
12. Непорушно стоять дерева загорнені в сутінь рясно
вкриті кра росою (М. Коцюбинський).

Всенародне свято - День пам'яті полеглих, День слави переможців. Нам, учням, треба працювати на ниві освіти. Вчитися сумлінно - важка робота. Але без знань ми не зможемо знайти свій шлях у житті. Незалежній країні потрібні фахівці високого класу. Тільки так моя Батьківщина зможе стати рівною серед високорозвинених європейських держав. Вітчизну і мати не обирають. Можливо, саме тому ці два слова часто вживаються поруч. Адже Вітчизну ми теж називаємо матір'ю. Кожен з нас під словом Вітчизна уявляє рідні обличчя батьків, друзів, рідних. І, захищаючи Вітчизну, кожний захищає наідорогое.

Якось до рук потрапила стаття, в якій одна молода дівчина розповідала про відчай, котрий їй довелось пережити, коли їй поставили страшний діагноз –  рак. Боротись за життя їй допомагали не лише рідні, друзі, але й друзі їхніх друзів. Годі й казати, скільки було щодня телефонних дзвінків, есемесок, двері лікарняної палати, здається, не закривались від бажаючих поспівчувати. Саме в цій підтримці росло її бажання боротись за життя...

Минуло два роки. Доля розпорядилась так, що мені випало познайомилась з героїнею цієї самої статті. Вона не лише зуміла подолати хворобу, вдало вийти заміж, але й розпочати власний бізнес. І де ви думаєте тепер її друзі? Невідомо. Більшість подруг наче в воду канули, не бажаючи слухати про її успіхи, по черзі перемиваючи одна перед одною кісточки. З’явилась заздрість, така-собі українська жаба, котра своїм нутром здатна роздавити не одну людину.

Часто ми любимо повторювати – „Друг пізнається в біді”, але спробуймо чесно відповісти на запитання, – чи багато людей може по-справжньому, не кривлячи душею, радіти нашим успіхам, життєвим досягненням? Якщо так, то ви справді щаслива людина. Хоча, в більшості випадків, на жаль, стається інакше. Якщо ж на життєвому шляху трапляються справжні друзі здатні не лише втішити, але й ЩИРО порадіти, то їх потрібно цінувати, дякувати Богу за те, що вони є.

А для самого себе в даному випадку головне – навчитися вчасно давити в собі нашу національну тваринку та бути перш за все Людиною. Справжніх вам друзі