Іринка і Катруся -подруги. Вони дружать дуже давно, ще з дитсадочку. Дівчата разом гуляють, граються, роблять уроки і, навіть, ходять на гортук малювання - теж разом. Загалом Іринка і Катруся роблять все разом, й думають, також разом. Про це свідчить вчорашня робота на праці - вони обоє зробили фігури-полунички, того самого кольору і форми. Але одного разу до дівчат в клас прийшла нова дівчинка - Наталка. Катруся була більш дружелюбна і гостинна, тому вона одразу ж і подружилася з Наталею. Наталя була не з багатої сім'ї - жили у малесенькому будинку, у неї, навіть, своєї кімнати не було, батько працював будівальником, а мама - касиркою у сусідньому супермаркеті, ну і грошей заробляли не дуже багато, але їм хватало на життя. Катя за до себе в гості, допомагала з уроками, а також адаптуватись і справити у новій школі гарне враження про себе, і одного разу і запросила Наталку погуляти, саме це розізлило Іринку. Й Іринка перестала дружити з Катрусею, і просто помічати, що вона існує та знайшла собі нову подругу - Ларису. Катя хотіла дружити з обома, але одного разу вона пійшла до Іри, а вона - не відповіла її, зганьбила і сказала щоб ніколи до неї більше не приходила. Вона зразу заплакала і побігла, а навстріч Наталка, яка побігла і почала заспокоювати її. Іринці стало ніяково і її стала мучити совість та вона побішла всллідом за Катею. Іринка визнала свою провину, попросила вибачення. Дівчата стали найкращими подругами.
Як відомо, історія не любить слова "якби". Історики говорять так: "Це було, воно стало причиною того, що...". Але порушимо це правило й спробуємо уявити, що могло б статися з нашим народом, якби не було Запорозької Січі. Очевидно, тоді б зовсім не стало України, не стало б українського народу, як не стало на землі багатьох племен і народів, їх розтерзали вороги, розтоптала жорстока дійсність. Наш народ існує, тому що його оборонили й відстояли мужні лицарі Запорожжя. Наперекір усім обставинам вони вибороли нам право жити на своїй землі і бути українцями. І як буває прикро, що ми чуємо про воєнне мистецтво римських легіонерів і не маємо уявлення про ратну майстерність запорожців. Знаємо про подвиги Ганнібала і не знаємо про подвиги Самійла Кішки, Петра Сагайдачного чи Івана Сірка. Захоплюємося подвигом спартанців біля Фермопілів і не знаємо про подвиг козаків під Берестечком... Історією треба не просто цікавитись, її треба досконало знати. Бо історія — не просто минуле народу, це його жива душа. Ось чому той, хто не знає історії, ніколи не зрозуміє свого народу.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
