Всім серцем любіть Україну свою – І вічні ми будемо з нею. (Володимир Сосюра)
Ми, українці, ще й зараз самі не знаємо історії своєї країни. Героїв українського народу називали ворогами і навіть зрадниками. Так робили тоді, коли неможливо було змусити замовчати борців за волю і свою державу. Ще більше славних імен і подій намагалися назавжди приховати, щоб люди їх цілком забули.
Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні могутності й слави, мала справді легендарних героїв, мужньо долала найважчі випробування. І потім відроджувалась, виростала з руїн, виховувала нові покоління, закоханих у рідну землю лицарів правди і волі. Ми можемо пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів.
На жаль, цілими сторіччями ворогам за до грубого і жорстокого, як правило, кривавого насильства, облудної брехні і підступу, розпалювання ненависті між етнічними групами українців удавалось панувати над Україною. Майже всі завойовники кричали нахабно, безсоромно і цинічно, що вони несуть українцям тільки добро і щастя. Прикро,але дехто з наших співвітчизників ставав на службу до чужинських можновладців і допомагав їм гнобити свій народ. Перевертнями і яничарами, а в наш час манкуртами називають люди таких осіб, які за гроші ладні відректися навіть від рідної матері. Але були й ті, які, навіть настромлені на польсько-шляхетські палі та підвішені на турецьких залізних гаках за ребра, вмирали з іменем України на устах. Їй вони віддавали усі свої сили, здібності, працю і навіть життя. Кожна така людина розуміла, що тільки тоді її Батьківщина, Україна, зможе стати господинею на власній землі, коли всі її сини і дочки будуть щоденно працювати для досягнення цієї великої, святої справедливої мети. Якби нас змалечку навчили вклоняти ся рідному порогові, рідної мови, може, тоді не розгубили б ми зібраної попередніми поколіннями духовної спадщини і були б добрішими й милосерднішими. Але чужі школи і вчителі не тільки не виховували у дітей почуття любові до рідного, а, навпаки, отруювали їх безсоромно брехнею про тих, що поклав свою працю, а інколи й життя на священний вівтар незалежності. За цих умов кращі історики і письменники, незважаючи на переслідування, писали і видавали правдиві літературні та наукові твори не лише для дорослих, а й для шкільної молоді. Хто з наших сучасників не знає такі імена, як Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Дмитро Яворницький, Пантелеймон Куліш та інші.
Але, незважаючи на те, як важко живеться сьогодні українському народові, хочеться сподіватись на те, що ми виживемо, вистоїмо. Над Дніпром не вигасає дух народу, не пропаде і його сила. Свідомість українців постій-но змінюється і здобутки наші ростуть. Народ не перестає боротися за свої права. Українська нація росте і розвивається, хоч як їй важко жити, і це додає всім надії й віри, що доля народу зміниться на краще.
