Провідміняти числівник 9, 10, 11, 12
​

Суми – невеличке місто за мірками сучасних європейських мегаполісів, лише 270 тисяч жителів, але привабливе своїм тихим спокійним життям. Вулиці тонуть у зелені, де-не-де височіють дзвіниці церков та храмів, найвідоміші з них Преображенський та Троїцький собори.За давньою легендою, свою назву поселення отримало в 17 столітті завдяки козацькій знахідці – біля річки, що впадає в Псел, до рук козакам потрапили цілих три сумки з грошима. Відтоді і річка стала Сумкою, і місто Сумами. У центрі навіть пам’ятник споруджено на одній з центральних вулиць у вигляді фонтану-колодязя з підвішеною торбою. Всі, що минають його, обов’язково змочують у ньому свої гаманці, щоб привабити гроші.А візиткою міста є дерев’яна альтанка з мереживною різьбою, побудована без єдиного цвяха, до речі, єдина споруда з дерева, що вціліла під час фашистського нашестя. Кажуть, її побудовано саме на тому місці, де колись намагалися знайти нафту, і ось тепер замість бурової вишки, на щастя, височіє ця гордість сумчан, обсаджена пишними рожевими флоксами.Дуже полюбляють і сумчани, і гості міста відпочивати у міському Парку культури імені Кожедуба, адже тут часто відбуваються різні виставки, фестивалі та інші культурні заходи. Для тих, хто захоплюється спортом, є стадіон «Ювілейний». А ще улюблені місця сумчан – звичайно ж, пляжі на березі Псла.Хтось сперечатиметься, що є на світі і гарніші місця, ніж Суми, але для жителів міста воно найпривабливіше і найрідніше.

Сьогодні дуже теплий день весни. Я прокинулась від того, що тепле проміння котре пройшло через моє вікно, легко та ніжно доторкувалось до мого обличчя. Відкривши очі, я дуже довго лежала у ліжку думаючи про сьогоднішній день. Думала про свої плани. Думала про сьогоднішню роботу у мене на подвір'ї. Відійшовши від думок я захотіла виглянути у вікно. Біля вікна, мені було тепло і затишно, немовби на дворі липень. Подивившись на двір через моє вікно я пішла одягати свій сарафан. Вийшовши на двір я посміхнулась до теплого проміння від котрого сьогодні мій день і почався. Я приготувала собі сніданок. І пішла у садок у котрому стояла невеличка "домівка" котру змайстрував у тому році для мене мій тато. Я йому за це дуже вдячна. У тій маленькій хатинці стояв невеличкий столик, до я кого я частенько ходила аби поснідати. У моєму крихітному будиночку було багато віконець, через які я завжди люблю дивитись на мамин садок в якому росли мої найолюбленіші квіти, за якими я усе літо допоки я на канікулах. Я ситно поснідала. Помила посуд та пішла у "глиб" маминого садка. Пройшовши пару метрів від початку цієї різнокольорової весняної гамми я помітила, щось маленьке та біленьке навпроти мого вікна. Підійшовши ближче я зрозуміла, що це був підсніжник котрий визирнув під моїм вікном. Довго думала: А чому це я раніше його не побачила ? Коли ще у вікно зранку заглядала ? Для когось це буде загадкою, а саме для мене: Самим прекрасним, що є навесні !