Іншу долю мало на україні мовне життя українського пролетаріату, точніше - українців-робітніків дореволюційного часу. ті з них, що являли собою пролетаріат у першому поколінні, були, як правило, вихідцями з селянства. їх вихідною мовною базою була говірка рідного села. але ця база не могла довго лишатися без змін: здійснюване українською мовою мовне життя робітника-українця, відірваного від мовної селянської стихії, з переселенням його (робітника) до зрусифікованого міста або заводського чи шахтарського селища, ставало ще вужчим, ніж мовне життя колишніх його односельчан. адже українською мовою такий робітник фактично міг користуватися тільки в своєму побуті, бо в усіх інших випадках (на виробництві, в різних установах, при зверненні до офіціальних осіб тощо) йому необхідно було користуватись російською мовою.
