якось взимку ми з батьками приїхали до їхніх друзів у чудове приморське містечко бердянськ. взагалі-то, це курорт державного значення, з цілющими морськими грязями, вузькою смужкою піщаної коси, що на кілька кілометрів врізається в морський простір, пляжами, парками розваг. влітку він, мабуть, потопає в зелені та повниться дзвінкими голосами відпочивальників. та я гуляв містом холодною безсніжною зимовою дниною, і вона справила на мене неабияке враження.
частина міста розташована на горі відносно берега моря, цей район так і називається між людей. там знаходяться промислові підприємства та житлові квартали. проте найкраще, що є в тому районі – це вид, що відкривається перед очима. з гори увесь бердянськ лежить перед тобою як на долоні – будинки та дороги, головна алея, що веде до пляжу, набережна. прямо від місця, де я стояв, від оглядової площадки, широка вулиця, що починалася це зі сходів спуску з гори, пролягала крізь центр міста і доходила аж до моря. море – це те, що вражає найбільше, навіть зимою. безкрайній простів, що впирається лише у горизонт, зліва направо, скільки сягає погляд,. таке свіже прозоре повітря, така воля для очей! того дня море якраз почало відтаювати, звільнятися з крижаного полону.
«щастя – це не життя без турбот і печалей, це стан душі». коли людина щаслива, вона бачить світ по-іншому. песимісти стають оптимістами, починаючи вірити у світле майбутнє, намагаються продовжити цей стан, адже життя смугасте: якщо зараз біла смуга, то рано чи пізно настане й чорна…
так і на долю україни випадали чорні та білі смуги. її історія наче вишиванка, бо мережилися на полотні чорні й червоні нитки. вузлик за вузликом народжувалася наша держава. червоними нитками запеклася кров борців за нашу мову, віру, правду. кожна безцінна крапля просочувала полотно й залишилася на нім навіки. чорними ж стали материнські сльози й смерть. саме вони спонукали боротися за те, щоб не з’являлися сльози болю на очах найрідніших.
наша біла сорочка – це щире щастя українців, накопичене століттями. строфа пісні чи рядок шевченківського вірша щоразу нам надію та сили боротися далі. не здаватися, не зупинятися.
як би там не було, а ми щасливі люди, які мають суверенну, незалежну державу зі своєю чудовою мовою. про милозвучність, красу та неповторність її знають у всьому світі. ми одна з найспівучіших та найталановитіших націй. нам є чим пишатися й що розвивати! ми повинні бути щасливими!
щастя – це той приз, який ти отримуєш, подолавши іспити долі, якими б важкими вони не були. кожен заслуговує на своє щастя, але важливо його не проґавити!
