Епітети: «грізна гвардія», «велів сердито», «добрий дядько», «голодної малечі», «вдачу теплу й щиру», «накидка сіра», «лоскотливі і м'якенькі вуса», «м'яке волосся русе», «голосний та щирий сміх», «злих законів», «в розмальованій торбині», «пальцях лагідних», «гнівно гукнув», «ледачі сльозівці», «завзяті сльозівці», «в бідняцькі хати», «лютий посіпака», «віроломний капітан», «міцний сон», «вузенькі ґрати», «висохлу Нудоту», «був бридкий», «поет гладкий», «віковічне царство», «гірко плаче», «веселий Лоскотон», «завзяті Плаксуни», «чужих країв», «поганський трон»
Письменник звернувся до давніх подій в одному з регіонів Кокандського ханства. Ця держава існувала з 1709 до 1876 року на території сучасних Узбекистану, Таджикистану, Киргизстану, південного Казахстану та Сіньцзянь-Уйгурського автономного району Китаю. «Час подій нашої оповіді,— зазначив автор,— це час Кокандського ханства, де правили хаджі — праведники, нащадки самого пророка».
Мусульманське населення міст Учтурфан та Кашгар організувало збройне протистояння китайському імперському війську. Один з епізодів цього протистояння І. Гаспринський зобразив у «Дівчині-левиці». Цей епічний твір має жанрові ознаки історичного оповідання: невеликий обсяг, однолінійний сюжет на основі давніх подій, різнобічно розкритий образ однієї героїні.
