Розв’яжіть проблемно-ситуативні завдання ( ів). * Суворов говорив: “Одяг у плямах — душа в плямах”.
Завдання. Як ви гадаєте, чому до такого висновку дійшов великий полководець? Чи поділяєте ви його думку?

* Обманюючи, людина передусім обманює саму себе: гадає, що вдало збрехала, тоді як люди зрозуміли це, але з делікатності промовчали. Брехня завжди помітна (Лихачов Д.)
Завдання. Проаналізуйте життя вашого колективу під цим кутом зору протягом останнього півроку й підтвердіть або спростуйте думки вченого на кількох прикладах.

* Багато вчителів переконані, що одвічна проблема “батьки й діти” існувала, існує й буде існувати. Але можна її зробити не такою гострою, непорозуміння — не такими глибокими. Адже страждають і діти, і батьки.
Завдання 1. Проаналізуйте останнє непорозуміння між вами й батьками. Як його можна було уникнути?
Завдання 2. Між вами й батьками виник конфлікт. З якого моменту він почався? Побудуйте свій діалог з батьками так, щоб конфлікту не було. Розгортання подій запишіть у формі твору-розповіді з елементами роздуму.

* Редакція газети отримала листа:
“Скажіть, чому в одних людей є все: вони привабливі, чарівні, з гарним смаком, почуттям гумору, їм доступні всі радощі життя. А інші — приречені на страждання, чекання якогось чуда. Якщо йдуть дві дівчини і одна з них красива, а інша ні, то звернуть увагу, звичайно ж, на вродливу, і ніхто не здогадається, як ниє душа її супутниці. А буває, що некрасивим людям кидають ще “й уїдливі насмішки, образливі слова.
Ви, очевидно, уже здогадалися, що розповідаю я про себе. Мене давить ґніт потворності”.
Завдання 1. На які думки про спілкування ровесників наштовхує цей лист?
Завдання 2. Що б ви відповіли на цю сповідь дівчини?

* Дехто з педагогів вважає, що для піднесення якості навчання учитель повинен володіти мистецтвом викладання. А для цього він насамперед глибоко повинен знати свій предмет.
Завдання 1. Висловіть аргументоване власне міркування, чи досить цієї якості вчителя, щоб учні добре вчилися й мали глибокі знання.
Завдання 2. Які ще риси вчителя ви вважаєте такими ж необхідними в піднесенні якості навчання?

Фразеологізм - це сталий вираз. якщо його трохи змінити, то воно буде спотворювати істинний сенс самого виразу. а вільне словосполучення - воно вільне. ну і т. п.)))
Вільне словосполучення - це результат вільного з'єднання промовистою двох знаменних слів. Кожне з слів, що утворюють вільне словосполучення, володіє повноцінним лексичним значенням, причому у вільних словосполученнях граматично головне слово є головним і за змістом, а залежне конкретизує, уточнює значення головного в тому чи іншому відношенні. Кожен з компонентів вільного словосполучення в реченні виконує самостійну синтаксичну функцію, є окремим членом пропозиції.

У старого батька Орла був син одинак і звали його Орлик. Виросло вже те Орля, у пір’я вбралося, прийшов час на власний хліб переходити. От батько йому і каже:— Сину, летимо в поле за їжею. Я навчу тебе самостійності. Ти повинен уміти сам себе годувати.— Не голодний я, тату, — мовило Орля. — Та й те поле таке порожнє, чи водиться там щось путнє?Засумував батько, та виду не подав. Мудрим був, вирішив зачекати слушної нагоди, аби дати синові урок. Тому здійнявся і полетів сам.Як раптом до Орлика підповз степовий Вовк.— Добридень, — привітався він солоденьким голосом і, аби той не бачив, злизав слиньки.— Ти хто такий, — витріщився на нього птах, — що від тебе так тхне?— Я житель степів, одинокий вовк, — сказав і якомога ніжніше клацнув зубами. Йому дуже вже не хотілося полохати молодої пахучої птиці.— А чому такий смердючий? — скривилося Орля.— Бо багато рухаюся, на здобич полюю. Не дарма ж кажуть, що вовка ноги годують, а птаха крила!— Як це? — роззявив дзьоба Орлик.— Дуже просто. Ти даєш мені одну пір’їну зі свого крила, а я тобі взамін якийсь харч. Ось так твої крила можуть тебе годувати.— Цікаво, — розплився у задумливій усмішці молодий Орел. — А батько мені такого не казав.— Та що там твій батько тямить? Він уже старий, щоб літати в ногу з часом.— Гаразд, — не довго думаючи, погодилося Орля, бо в животі давно бурчало й вельми хотілося їсти. — Пір’їна, так пір’їна! Тільки ти мені спершу їжу принеси, а я тоді тобі пір’їну дам, а то раптом ще обдуриш… Знаю я вас, вовків.— Не хвилюйся. Я даю слово, і дотримаюся його, — сказав хижак і помчав у бік поля.Так була укладена таємна угода між старим хитрим Вовком та молодим лінивим Орлом. Тепер щодня, в обідню пору зустрічалися вони на верхівці невисокої гори й обмінювалися гостинцями. Вовк приносив свіжу їжу, а Орля йому за це давало пір’їну.Минуло літо. Настала осінь. Повіяли холодні вітри, стали йти проливні дощі. Зголодніло, змерзло Орля, сіло дожидати Вовка. А його цього дня все не було та не було. І геть увечері, коли почали на горизонті з’являтися перші сутінки, а в орлиних очах темрява від невимовного голоду, прийшов Вовк.— А тепер я тебе з’їм, — сказав він і голосно клацнув зубами.Орля стало втікати, махати крилами, але так і не здійнялося в небо, бо було голим, а птахи без пір’я, як відомо, не літають. Довго відбивався птах від хижого звіра, але так і не зміг його перемогти. Знепритомнів і впав на землю. Схопив його Вовк і поволік до своєї нори, аби вовченят малих почастувати.Летів тією місциною батько Орлика. Бачить, Вовк когось волочить. Не впізнав він свого сина в хижих зубах, бо ж той був геть обскубаним, пролетів повз. Але потім передумав і вирішив урятувати пташину. Повернувся та стрімголов кинувся на Вовка і став клювати його в голову. Робив він це так затято і з такою силою, що той здався і випустив здобич із пащі.Орля розплющило очі й побачило батька. Тільки тепер воно зрозуміло, якою цінністю для нього є навіть одна, бодай найменша орлина пір’їна. Звелося на лапки й мовчки пошкандибало до свого гнізда — пір’я відрощувати, щоб згодом разом із батьком у степ за харчами полетіти

Думаю,я тобі до