Існує думка про те, що поезія може і навіть повинна бути розхристаною, адже в ній виявляє себе стихія почувань, вулканічна сила емоцій, яка залишає по собі гори, а не поліровані плити тротуарів, а тому рокованість поетичної мови має нагадувати блискавицю, що за мить до своєї появи неспроможна здогадуватися, якої форми буде її вогненна гілка.
