Є в Харкові місця, відомі кожному жителю міста. Вони внесені в усі екскурсійні маршрути міста. Тут призначають побачення, сюди харків'яни неодмінно ведуть гостей, які приїхали до них здалеку. Тут можна побачити і іноземні делегації. Такі місця - дзвіниця Успенського собору, Покровський монастир, пам'ятник Т. Г. Шевченка... Пам'ятник великому Кобзареві займає особливе місце в списку відомих місць столиці Слобожанщини. Відкритий 24 березня 1935 року, він і зараз залишається одним з найбільш значних досягнень вітчизняної монументальної скульптури і є яскравим символом дружби і братерства українського і російського народів.
Пам'ятник Тарасу Шевченку - своєрідна візитна картка Харкова. Дорогу до нього легко знайде навіть той, хто вперше приїхав до Харкова. Пам'ятник височіє між головною магістраллю міста - Сумської вулицею, і центральною площею, яка з отриманням Україною незалежності отримала назву площа Свободи. Дуже вдало вибране місце, точно розраховані розміри монумента (його загальна висота 16,5 метрів, висота статуї поета 5,5 метрів), гармонійна підпорядкованість архітектурних і скульптурних елементів посприяли тому, що пам'ятник відразу органічно вписався в ансамбль міста. Пам'ятник стоїть у мальовничому місці - в саду імені Т. Г. Шевченка. Одна з алей саду веде до Національного університету імені В. Карамзіна; за іншою алеї від пам'ятника можна потрапити до ще одного споруди, яке варте уваги, кіноконцертному залі «Україна». Цей зал кільцем обступили старі і молоді дерева саду Шевченка. Тут до саду примикав один з найстаріших в Україні зоопарків, історія якого налічує понад сто років. Тим не менш, серцем цього дивовижного куточка Харкова є пам'ятник Кобзареві. Бронзова статуя Шевченка піднята на тригранний пілон. Навколо нього на виступах, яке поступово зростають, розташовані шістнадцять фігур, які уособлюють собою всю історію України.
Шевченко коштує, ледь схиливши в задумі непокриту голову. Скульптор зупинив ту мить, коли поет збирався зробити крок - в ньому весь порив, весь рух. На плечі накинуто пальто, права рука стиснута в кулак. У зовнішності поета, в його суворому обличчі, в зсунутих бровах, в енергійному жесті руки відчувається сила незвичайної людини, яка присвятила своє життя і талант України, свого народу, людини, який залишив нащадкам велику творчу спадщину. На творчості Шевченка виросло чимало поколінь сучасних художників слова. Стоячи біля пам'ятника, ми ніби чуємо в шумі дерев, які оточують пам'ятник, вічні слова поета.
Прийшла весна iз кобзою в руках. Спiвуча i весела. Повiяла вона на дерева i кущi зеленим тихим вiтерцем i заспiвала. Вона спiвала про щастя i радiсть, про духмяний вiтер, трави i квiти. Вона спiвала тисячами струмкiв, щебетом ластiвок, тьохканням солов’їв, куванням зозулi, шелестом дерев i трав, дзижчанням бджiлок.
А небо було блакитне-блакитне. То весна розкидала свої голубi стрiчки над квiтучими садами, лiсами i зеленими полями.
Ось пролетiла ластiвка. Вона трiпоче крилами, як рушниками. Пташка теж радiє чарiвницi.
А весна спiває ще голоснiше i голоснiше. I все ожило i зацвiло яблунево-вишневим цвiтом. Тихо шумiли гаї, весело щебетали пташки, а менi було радiсно i хотiлося спiвати пiсню весни-чарiвницi.
Объяснение:
