«Учитель» скласти з однорідними членами речення​

Як дитина відчуває себе серед людей-однолітків? Цікаве питання, точної відповіді на яке не знайти. Все залежить від певної дитини, її характеру, поведінки в суспільстві та наявності зв'язку з однолітками. Деякі, досить сором'язливі чи просто замкнені у собі діти, дуже важко переживають спілкування з однолітками чи навіть з людьми у цілому. Їм важко знайти спільну тему для розмов, відчувають невпевненість і дискомфорт в присутності інших, багато часу проводять насамоті чи займаючись улюбленою справою. Такі люди неговіркі. А деякі навпаки не можуть жити без суспільної уваги, без галасних балачок та компаній друзів. Вони активні в бесіді, жартують чи просто яскраво виражають власну думку. Такі люди люблять бути серед однолітків і ведуть себе разом з ними впевнено и спокійно, не думаючи про свої наступні слова і реакцію збоку співрозмовників на них.
Отже, на мою думку, це питання не має однозначної відповіді, бо відповідь є для кожної особи унікальною.

Одна з вулиць Одеси вже носила ім'я Антона Головатого, але, за проханням місцевих жителів у [[1999]] році в Одесі відкрили пам'ятник визначному козацькому отаману. Неодноразово з пам'ятника знущалися вандали, але міська влада не дуже поспішає з відновленням пам'ятника, на відміну від монументу Катерині ІІ.

Свій відомий вірш «До Основ'яненка» Тарас Шевченко написав після прочитання історичного нарису Г. Ф. Квітки «Головатий». У первісному варіанті вірша були такі рядки: «Наш завзятий Головатий не вмре, не загине; от де, люди, наша слава, слава України!»

Але на зауваження П. Куліша Шевченко переробив перші два рядки на інші: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», проте на одній із стел пам'ятника написано первісний варіант уривку.

Могила Антона Головатого збереглася дотепер в Азербайджані (острів Сари — близько 250 км на південь від м. Баку). На місці поховання збереглась пам'ятна дошка XVIII століття, що змальовує життя А. Головатого, а також надгробна плита на місці поховання інших козаків. Нагляд за місцем поховання здійснюють представники українського посольства в Азербайджані, а також російського козацтва, які вважають діяльність отамана частиною історії Росії — зокрема, Кубанського козацтва.