Перебудуйте подані речення так, щоб відокремлені означення стали невідокремленими 1Вечірні тіні перекреслюють вулицю, порослу споришем.
2Осяяний сонцем, перед нами відкрився зовсім новий світ.
3Дні, проведені в Богданівні, пробуджували в художника любов до природи.
4Люблю теплу весняну пору, ласкаву, сонячну, повну пташиних переливів.​

— Привіт, Андрію!

— Привіт, Валентине!

— Ти куди йдеш?

— Я прямую в спортзал.

— А чому ти туди йдеш?

— Забув тобі сказати. Віднедавна відвідую спортивну секцію дзюдо)

— Ти займаєшся спортом?

— Так.

— Нічого собі, круто!

— І скажу тобі, що це дуже захопливе заняття. Я почуваюся міцним і здоровим.

— А в змаганнях ти береш участь?

— Так.

- Молодець!

- Уже маю першу нагороду. А може би ти також зайнявся спортом?

— Зможемо разом ходити на заняття, брати участь у змаганнях.

— Звичайно.

— Гаразд. Я пораджуся з батьками. І дам тобі точну відповідь.

— Не барися. Бо ми почали тренування до наступних змагань.

- А який твій улюблений вид спорту?

— Теніс та волейбол.

— Ого, круто!

— Дякую.

— Бувай, бо поспішаю!

— До зустрічі!

"Прощання на пероні"
- Ох, як це сумно.
- Що саме?
- Та хіба ти не розумієш? Зараз ми проводимо останні хвилині, розмовляючи друг із другом, а потім ти застрибнеш у цей потяг та поїдеш з рідного містечка далеко-далеко, і тільки вітер матиме змогу наздогнати тебе.
- Невже ти вважаєш, що я не повернуся сюди? Ми ж із тобою обов'язково зустрінемося, як тільки закінчиться моя невелияка подорож.
- Але коли ти зможеш повернутися?
- Сестричко моя, я скоро приїду назад, додому, ти й не встигнеш оком кліпнути.
- У наступний раз я поїду з тобою, добре? Мені так буде спокійніше.
- Гадаю, наші батьки тоді почнуть хвилюватися удвічі більше, ніж зараз, хоча це звичайнісінька поїздка, а втішити їх буде нема кому.
- Тоді, може, ми поїдемо всі разом?
- Добре, добре, це буде гарна сімейна пригода. Але зараз мені вже потрібно бігти, щоб не запізнитися. Я дам вам знати, коли приїду, щоб ви не хвилювались.
- Буду чекати. Щасти тобі, братику.
- До зустрічі. Я люблю вас.