Світоглядні уявлення
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.
АРОМАТ ЛЬВОВА
Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колишній львів'янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки,— кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.
Різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься Львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. Тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.
Невеликий архітектурний комплекс Вірменського катедрального собору є питомим фрагментом Львова, без якого той не був би самим собою. Мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.
Заснований 1356 р., він став і культовим осередком численної вірменської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. Щоразу, крокуючи Вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої Петром Красовським із Лугано, лагідно проникає в твою свідомість. Відгороджене ґратками подвір'я Вірменського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. І ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. І це казково! А якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю Михайла Боярського «Д'артаньян і три мушкетери», у якій відбувається дуель гасконця з Атосом, Портосом і Арамісом. Місцем зйомки її й стало це подвір'я. Тут же — надгробки з епітафіями 600-річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.
Вулиця Вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. Лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою XVI ст., яке на Вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. Навіть Хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам'яниць Львова — ампірний будинок «Пори року», ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. Навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам'яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці Вірменської. Приваблюють рельєфи роботи Гартмана Вітвера на сусідній кам'яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. Поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут», а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню простору...
