4 речення про весну з іменниками та прикметниками

За до Слава Україні! Героям Слава!» ми ідентифікуємо своїх. Самооборонці, що стали боронити міста, коли міліція була на боці «організмів», відрізняли одні одних не за стрічками чи додатковими питаннями, а саме за цим важливим вітанням. Для мешканців Сходу та Півдня, котрі підтримують Майдан (правдиво сміливі люди, що не бояться гонінь за іншість поглядів), «СУ!ГС!» – це слова-маркери, за котрими можна зрозуміти, хто свої, а хто – ні. Революція добре показала нам хто є хто. Друг пізнався в біді. І часто цими друзями, братами по боротьбі стали ті, від кого ми цього не очікували. Ті ж, хто, здавалося, однозначно мав би стояти поруч на барикадах, виявилися раптом чужими. Ця ідентифікація стала дуже важливою для подальшого життя.На самім початку революційних подій, коли нікому і в голову не могло прийти, чим усе обернеться, слова «Слава Україні! Героям Слава!» («СУ!ГС!») видавалися простим вітанням. Звісно, для частини протестувальників гасло мало важливий сенс, але для більшості було лише словами, котрими розпочинали свою промову численні оратори зі сцени Майдану.
Ці люди – справжні герої. Вони загинули як герої і проводжають їх як героїв. В кожному районі, кожному місті й селі зупиняються процесії, що везуть домовини з тілами загиблих, і місцеві люди, навіть серед пізньої ночі, зі свічками в руках, в дощ і холод, зі слізьми на очах віддають останню шану героям.
 
Але герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях.
 
Слава Україні!
 
Героям Слава!
 
Слава Небесній Сотні!

Світ тісний і не тільки в просторі, а й у часі

Чи бувало, що ви були у іншому місті, регіоні чи навіть, можливо, країні, і там несподівано зустрічали свого друга? В такі моменти завжди думалося про те, який світ тісний, але чи правда це? Інколи не можна знайти маленького клаптику землі, щоб побути самим, щоб залишитися на одинці із собою. Та чи в цьому проблема, чи в просторі? На Землі є сто сорок девять мільйоннім кілометрів квадратних суші, на більше ніж п'ятий частині цієї території можна жити. Цього вдосталь. Тоді в чому проблема? Проблема не в квадратних кілометрах, а в нашому сприйняті світу.

Кожна людина з самого дитинства береться досліджувати цей світ. З однієї сторони він безмежний. Матеріалу для досвіду неймовірно багато. Але ми ростемо, і вже нам здається всього мало, мало часу, мало простору. Ми з головою стараємося поринути в щось нове. Перші сигарети, перший алкоголь, перший поцілунок і перше освідчення в коханні. Все буває в перше. З крайності в крайності кидаємося, а все бо хочемо осягнути щось нове, встигнути все. Ми розуміємо, що світ безмежний, але всього його пізнати неможливо і тоді поринаєш в буденність. День за днем, рік за роком, школа чи робота, дім і дорога якою ходиш щодня. Ким би ти не був, буденність завжди переслідуватиме і навіть вирвавшись із нею, вона наздожене тебе, пригорне в свої лещата і не даси поворухнутися . Вирватися можливо, але лиш трішки розширюючи свій простір він все ж залишаться обмеженим, а годинник тікає і тікає. Нам не дано пізнати весь світ, ми змушені жити в нашому тісному просторі, який обмежений нашою буденністю і в ній тісно, але для того щоб вирватися потрібний час, якого немає. Час - валюта, яку неможливо підробити, неможливо вкрасти чи позичити. Спішимо жити спішимо досліджувати світ, бо час обмежений.