. Власне висловлення на тему ,,Чи збереглося значення книги в нашому інформаційному суспільстві?"​

Борімося за чистоту нашого міста

Забруднення навколишнього середовища є дуже болючою проблемою сучасного суспільства. На жаль, пересічні громадяни майже не можуть вплинути на забруднення природи промисловими відходами, але є проблема, яку люди великою мірою створюють самі: засміченя міст, сіл та популярних місць відпочинку. Люди, що вважають себе вихованими та цивілізованими, часто поводяться як неандертальці, що викидали мамонтячі кістки просто біля печери.

Чому вони так роблять? Відповідь на це дали два американських соціолога ще у 1980-х роках. Вони сформулювали і опублікували так звану "Теорію розбитих вікон". Коротко кажучи, багато людей починають поводитися погано, якщо бачать, що таке вже зроблено кимось іншим - наприклад, якщо в будинку є розбите вікно і скло не вставити, то доволі скоро розбиті будуть всі вікна. Тобто якщо на вулиці лежить сміття, люди вважають нормальним кинути своє сміття туди ж, хоча, якщо було б чисто, багато з них донесли б свій папірець до урни або смітника.

Що ж з цим можна зробити? На мій погляд, єдиний можливий вихід - це не поводитися як свиня самому. Ніколи, за будь-яких обставин не смітити і прибирати за собою, навіть якщо всюди лежить сміття та багато хто поводяться як свині. Просто не смітити, бо ти людина, а не свиня і не хочеш нею бути. Ми не можемо прибирати завжди і за всіма, ми не можемо хапати за руку кожного, хто викидає сміття де не можна - це просто фізично неможливо. Але не брати у цьому участь, подаючи приклад іншим - це ми можемо. Тому давайте залишатися людьми, і свиней на наших вулицях поменшає.

Я так зрозуміла, що треба було розставити знаки ?Якщо так, то ось..

Одного дня, тихе болото ніби хтось збурив невідомо хто, але всі його мешканці, постійні й тимчасові, гомоніли, лементували, галасували, били себе в груди, доводили одне одному і всім разом хто на що здатен і кому на болоті найвища шана має бути. Скре- ке- ке, скре- ке- ке, розпиналася жаба скрекотуха,- я найкраще співаю мене все болото слухає, я найвище стрибаю я найшвидше плаваю я... чекай но хитнула чубатою головою чапля що до того ніби дрімала, а чи простоїш ти на одній нозі цілий день і цілу ніч?- пхе, та це зовсім просто. жаба видряпалась на купину, виструнчилась на одній нозі та не постояла й хвилини плюх у воду, тільки кола пішли бу- гу- бу- гу, зареготав бугай,- теж мені артистка, ось коли я заспіваю, загуду, аж шибки в селі деренчать, деренчать- це коли я співаю, хіба ти так умієш? др- р- др- р, обурився деркач та,- це ж відомо кожен перед усім себе хвалить, тож знайте, я співаю краще кі- квік- кі- квік, без мене болото- не болото, випнув груди. кулик, тоненька очеретина, слухала ті розмови, слухала і все нижче схилялася до води,- а ти чого мовчиш?-, зачепив її вітер, який усюди буває, все бачить, все знає,- бо я нічого невмію робити ла очеретина. ет таке вигадаєш- лагідно доторкнувся до неї вітер- кожен, щось та вміє, тільки, може, нездогадується про те-, і він дмухнув на очеретину раз, удруге і о диво. тоненька очеретина несміливо, ледь чутно забриніла, пробуючи голос, а далі заспівала, заспівала.