Вже вкотре ми йдемо до зоопарку. Там нас чекає лисеня.
Воно таке мале і вже без мами. У лисеняти вже нема нікого, убили браконьєри всю сім’ю. На лисеняті це позначилося дуже. Воно було лякливе й несміливе, постійно утікало від усіх. Так жаль було його.
Тепер за лисеням добре доглядають в зоопарку. Є зміни й в поведінці. Потроху лисеня звикає до людей. Та й ми не забуваємо про нього. До лисеняти завжди ми з гостинцем йдемо. Воно уже чекає нас. Той страх, що був колись у лисеняткових очах, уже минає.
Таким воно було, те лисеня.
Объяснение:
Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.
А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.
Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!
