Прочитайте уривок та доведіть що це текст, та до якого стилю він належить. Товариш — це людина, пов'язана з кимось почуттям дружби, щирий приятель; однодумець, спільник: «Хоть ти і Грек, та цар правдивий, Тобі латинці вороги; Я твій товариш буду щирий» (І. Котляревський); «Хто ж не мріє мати вірного товариша й самому бути таким!» (О. Гончар). Усі похідні від нього мають саме цю семантичну основу: товаришка, товаришувати, товаришування, товариство та ін. Будь-кого товаришем не назвеш. Для цього в нас здавна існують слова пан, пані, панна, добродій, добродійка. Вони вживані як самі, так і з означеннями шановний, вельмишановний, поважний, високоповажний, ласкавий і под.
Слово пан має два значення: представник панівного класу і форма звертання, прийнята в суспільстві. Воно вживається в сімох слов'янських мовах — українській, білоруській, польській, чеській, словацькій, верхньолужицькій, нижньолужицькій. Наша мова розрізняє два значення слова пан навіть граматично: пани — представники панівного класу і панове — множина при звертанні безвідносно до класової належності.
Деякі мешканці України, що досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично виступають проти слова пан як форми звертання. І посилаються при цьому на Тараса Шевченка, який «не любив панів», та на наявність у нашій мові слів на кшталт панщина, запаніти тощо. Але ж наш Великий Кобзар уживав пан та похідні від нього і в другому значенні — як форму ввічливого звертання. Наведу кілька прикладів за «Словником мови Шевченка і вам, панове-молодці, Преславнії запорожці, За честь, за славу, за повагу; Нехай вам, панове товариство, Бог допомагає; Панно, пташко моя! Панно, доле моя! Не соромся, дай рученьку, Ходім погуляймо; Цілую твою стару пані, твоїх молодих діточок; Вельми і вельми шановная і любая моя пані Мар'є Василівно!
Українська дорадянська література, листування діячів нашої культури є для нас належним дороговказом у виборі форм звертання. Наприклад, Леся Українка до своїх близьких подруг зверталася: «Дорога товаришко!» (до Ольги Кобилянської), «Товаришці на спомин» (вірш-звертання до Антоніни Макарової). У більш офіційній ситуації вживала слів добродію, добродійко, пане, пані. У запорізьких козаків у пошані було звертання пане товаришу!, панове товариство!
Фальшивість слова товариш у звертанні до першої-ліпшої людини (це все одно, що кожну жінку називати високим ім'ям кохана) одразу викликала появу не зовсім рівноцінних, а то й цілком недоречних замінників: мужчино!, женщино!, дєвушко!, дамочко! (Мабуть, могли б дійти й до самице!, самчику!)
Отже, без вагань повертаймо те, що належить нам як спадок. Пан (пані) треба вживати перед прізвищем, ім'ям, назвою посади, перед службовим чи науковим званням: пане Петренку!, пані Катерино!, пане майстре!, пане інженере (професоре, лікарю)!, пані вчителько!, панно Лесю! Добродію! (добродійко) застосовуємо при звертанні без імені та прізвища: «Дякую Вам, добродію, за тепле слово!»
