Лев Толстой: життя і творчість.
"Щоб жити чесно, потрібно рватись, путатись, битись, помилятись починати й кидати, і знову починати і знову кидати, і вічно боротися і втрачати. А спокій - душевна підлість".
Ці слова Толстого багато чого пояснюють в його житті і творчості.
"Жити чесно" у розумінні Толстого означало перш за все жити не для себе одного, а а для людей, їхнього блага і щастя.
Толстой рано втратив і батька, але пам’ятав його добре. Учасник походів 1813- 1815рр. Батько Толстого належав до числа поміщиків
що критично ставилися до уряду: він не забажав служити ні в кінці царювання Олександра І, ні при Миколі.
"Зрозуміло, я нічого того не розумів в дитинстві, - згадував пізніше Толстой, - але я розумів те, що батько ніколи ні перед ким не принижувався, не змінював свого жвавого, веселого і часто насмішкуватого тону. І це почуття власної гідності, яке я бачив в ньому, збільшувало мою любов, моє захоплення перед ним".
Вихователькою осиротілих дітей Толстих (чотири брати і сестра Марійка) стала далека родичка сім’ї Тетяна Олександрівна Єргольська. "Найважливіша особа в змісті впливу на моє життя" - говорив про неї письменник. Тітонька, як її називали вихованці, була людиною рішучого і самовідданого характеру.
Дитинство, отроцтво і юність Толстого знайшли відображення в його повістях, які так і називаються - "Детство", "Отрочество", "Юность" - і складають автобіографічну трилогію.
І суспільні погляди дев'ятнадцятирічного Толстого були серйозніші, ніж погляди героя "Юности". Судячи по його щоденнику, Толстой в цей період приходить до думки про аморальність деспотизму, гостро відчуває свою особисту відповідальність за безправність і убогість селян.
Проте Толстой не дає читачеві можливості обманути себе втішною, але не правдивою думкою: "Джерело зла - злі люди". Герої Толстого не схожі на шахові фігури білі чи чорні; вони не уособлюють тільки добро чи тільки зло. Живі люди, вони міняються, в душі їх, як виразився Пушкін, "благо змішане зі злом"
Видатний письменник гостро відчуває недоліки сучасного йому суспільного ладу. Восени 1881 року він переїжджає з сім'єю в Москву і ось як передає в щоденнику свої перші враження: "Сморід, каміння, розкіш, злидні. Розпуста. Зібралися злодії, що пограбували народ, набрали солдат, суддів, щоб оберігати свою оргію і бенкетують".
Пристрасне викриття існуючого ладу поєднувалося у великого письменника з проповіддю всепрощення, непротивлення злу насильством. Зі злом, на його думку, потрібно боротися не революційним шляхом, не мірами насильства, а іншими засобами.
Головне з них - моральне самовдосконалення кожної людини. Завдання людини в житт свою душу, стверджує Толстой; щоб свою душу, треба жити по-божому, треба відректися від усіх благ у житті, трудитися, скорятися, терпіти і бути милосердним.
Один з останніх значних романів Толстого - "Воскресение" - був написаний 1899 року. В складному, розгорнутому періоді висвітлені різні сторони життя, протиставлених одна одній.
Таке злиття різних елементів характерне для всього твору. Роман вміщує основні його мотиви: викриття несправедливо влаштованого людського суспільства і тему відродження, пробудження до нового, справжнього життя, пробудження не тільки весняної природи, але й людської душі, що воскресає.
Роман "Воскресение" - один з найвидатніших творів критичного реалізму.
Великий письменник клеймить позором палачів-карателів селянських повстань після революції 1905 року у статті "Не могу молчать" (1908). Толстой безстрашно викриває недоліки тогочасного суспільства в статті-нарисі "Неужели так надо?" (1901).
Але були причини, що викликали в душі Толстого душевний розлад, отруювали останні роки його життя: порваши з поглядами превілегійованих класів, він продовжував жити в відразливому йому середовищі барської хати, поміщицької садиби, сім" я його володіла землею.
7 листопада 1910 року Толстой помер.
Багатотисячний натовп проводжав труну письменника в Ясну Поляну.
Згідно з давно висловленим проханням Толстого, його було поховано там, де колись приховувала свою велику таємницю "зелена палочка".
Цього року переддень Різдва був особливим. Всі дороги, дахи будинків, дерева побіліли від іскристого снігу, що покрив почорнілу землю густою ковдрою. На засіяному зірками нічному небі плив яскравий місяць і освітлював Чумацький Шлях. Усе наче завмерло, наче було приспане лапатим снігом. Лише де-не-де маленькі схвильовані діти колядували, несучи усмішки в кожну оселю. Зворушені слухачі щедро обдаровували колядників, і ті радо прямували до інших хат.
Объяснение:
Дієприкметники: почорнілу, засіяному, приспане, схвильовані, зворушений
