1. Мова народу - кращий цвіт усього його духовного життя. Покоління народу проходять, але результати життя кожного покоління залишаються в мові. Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує всі покоління народу в одне велике історичне ціле. Вивчаючи рідну мову, дитина починає пити духовне життя й силу з рідного слова. Рідна мова незборна таїна, яка робить народ народом і увічнює найтонші порухи його душі. Мова нам, як друг і порадник. Мова нас навчає, як учитель. І кожне її слово, немовби, виплекана квітка з неповторним ароматом, а не гіркий присмак полин трави.
2. 1. Шаліє любові тропічна злива - землі і неба шалений шлюб. 2. І приходять світанки, щоденних турбот адвокати, і несуть під пахвою тисячі різних справ. 3. Ми, володарі степу й баских табунів, на місцях оцих заповітних для вцілілої Сарни і двох кабанів спромоглися зробить заповідник. 4. Солов’ї, нічні товариші мої, у сад злетілись до вікна. 5. Яка ж вона, пектораль, що змусила весь світ заговорити про себе?
До редакції журналу щодня надходять чимало щирих і відвертих листів. Люди таким чином хочуть почути для себе поради, бо розповісти свої найпотаємніші думки та проблеми незнайомій людині легше, ніж найкращому другові.
Ці два листа прийшли до редакції одночасно від дівчат-ровесниць. Перша після школи пішла працювати до канцелярії. Вона вважала свою працю буденною, нецікавою і пригнічуючою. Ця дівчина заздрила тим, хто подорожує та спить в наметах, і бачить зоряне небо замість стелі.
Інша працює геодезистом. Вона тижні й місяці проводить у полі. Її турбує сум за шумом міста. Дівчина заздрить своїм ровесникам, які в цей час мають можливість кожного вечора ходити в театр чи на дискотеку. Вона ненавидить свою професію, і пише про те, що напевно сіла не в “свій” потяг.
Справді, це не просто вибрати “свій” потяг вчасно і правильно. Багато хто помиляється, через встановлені серед молоді бутафорські уявлення про професії. Лікар для них – це марлева пов’язка на обличчі, яскраве світло в операційній і щасливі родичі хворого за дверима очікують з квітами, бо наперед впевнені в успішності операції. Сталевар – це мужнє обличчя, твердий погляд і полум’я мартену. Геолог – це рюкзак, едельвейси, переправи через стрімкі річки, гітара біля мальовничого багаття.
Але це все лише звичайні штампи, нав’язані нам телекартинами, журналами та книжками. Як же легко зобразити зовнішні атрибути професій, і як же важко збагнути прозу щоденної копіткої праці. Та, як відомо, без прози не буває поезії.
Насправді, життя геолога – це довге бездоріжжя, бездомність, безсімейність. Крім мальовничих краєвидів, це ще втома, тяжка фізична праця. Життя лікаря-хірурга – це щоденне психологічне і фізичне виснаження, нічні чергування, роздратовані пацієнти, а найтяжчим обов’язком лікаря є говорити родичам про те, що хворого так і не вдалося врятувати. Життя вчителя – це не тільки букети квітів на урочисті свята, а ще й шумні перерви, перевірка зошитів до пізньої ночі, великі класи з учнями, до кожного з яких потрібно шукати індивідуальний підхід.
То які знання ми маємо про працю? Чи не здається вам, що за певним штампом професії ми вже не можемо розгледіти саму людину, яка присвятила їй все життя. Ми не помічаємо ні наполегливості, ні терплячості, ні натхнення інших. Хоч фахівці, як і професії бувають різними.
Отже, придивляйтесь до людей, до професій, які вас цікавлять уважніше, щоб випадково не помилитися потягом і не шкодувати про втрачений час і можливості. Навчіться дослухатися до інших людей і до власного серця, водночас не піддаючись оманливому впливу встановлених штампів. Намагайтесь пізнати всі тонкощі професії, зважити всі її переваги та недоліки, і тоді ви знайдете для себе ту працю, що буде приносити вам задоволення. Тобто це так звана “сродна праця”, про яку ще здавна згадував великий філософ Григорій Сковорода. Лише така праця до вам розкривати нові свої таланти і вдосконалювати вже набуті навички.
