ПРОЧИТАЙТЕ ПРИСЛІВ’Я І ПРИКАЗКИ. ЯК ВИ ЇХ РОЗУМІЄТЕ?ВИПИШІТЬ ЗАЙМЕННИКИ. ДО ЯКОГО РОЗРЯДУ ВОНИ НАЛЕЖАТЬ?  1.ГАРНО ТОГО ВЧИТИ, ХТО ХОЧЕ ВСЕ ЗНАТИ.

2.СКІЛЬКИ ГОЛІВ, СТІЛЬКИ Й УМІВ!

3.ЯКА ГОЛОВОНЬКА, ТАКА Й РОЗМОВОНЬКА!

4.СВАТАЙ ТУ, ЯКУ САМ ХОЧЕШ, А НЕ ТУ, ЯКА ЗА ТЕБЕ ЙДЕ.

5. БІЙСЯ НЕ ТОГО СОБАКИ, ЩО БРЕШЕ, А ТОГО, ЩО ЛАЩИТЬСЯ ​

Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда. То й повість починається, як починаються казки: "За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними... був колись веселий край, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями". 

З 28 на 27 лютого старого стилю в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака пана Енгельгардта, Григорія Шевченка, народився син Тарас. 

Батько й мати на панщині, то й доглядала за малим Тарасом старша сестра Катерина, яка й сама ще була дитиною. Хочеться їй самій ще з подругами погуляти, то посадить малого в ямку на вигоні, накаже не вилазити та й майне до гурту. Згада про малого тільки тоді, як із поля покажеться череда. Вітром летить до ямки, а воно сидить. Як побачить Катрю, з плачем викидає рученята. І картає себе Катря, що покинула дитину саму на вулиці. Ідуть вони за село виглядати маму й татка. 

Минають роки... Росте Тарас... Тільки зіп’явся на ноги, почалось дитяче бурлакування, бо батьки на панщині, брат десь пастушить, сестра нагороді... І мандрує дитина то на леваду, то до ставу, то за сад на могилу... 

Сад темний, густий, бур’янами зарослий. Невесела й хата Шевченків зимою та восени — кривобока, стара, стіни повигинались, солома потемніла, потрухла, мохом узялась, дірки світять голими латами. А весною зацвіте садок , посіє Катря квіти під вікнами, і суму мов не було. Вперше по весні Шевченкова родина розташувалась коло хати надворі вечеряти. Але невесела та вечеря: зморений батько свариться, мати заклопотана, зажурена, дочка заплакана. Зайшов звичаєм сусід погомоніти й дивується, що так пізно вечеря. То мати й розповіла про їх клопіт: Тарас десь дівся. Скрізь обшукали, та так і не знайшли. Вирішили після вечері знов іти шукати.

Зарипіли десь вози; вдарила луною багатоголоса пісня. Всі забули на деякий час про хлопця, заворушились – чумаки! – повиходили назустріч. Аж тут Катря побачила Тараса. Почали допитуватись, де був. Хлопець і розповів, що заблукав у полі, стрів чумаків, вони посадили його на віз, дали батіг у руки та й привезли додому. А як повкладала мати дітей спати, а сама з сусідами сіла на призьбі, почав Тарас тихим голосом розповідати брату та сестрі, що ходив туди. Де сонце заходить, і бачив залізні стовпи, що небо підпирають. Крадькома прислухалася мати: 

—

Читаючи вiрш "Заповiт", який був написаний великим Кобзарем, починаєш розумiти, як поет ставився до своєï батькiвщини, як переживав за ïï сучасне i сподiвався на краще майбутнє. Саме такий твiр мiг з'явитися тодi, коли поет вiдчував себе смертельно хворим. Кожна людина, яка проходить шлях через очищення хворобою або навiть смертю, ставить перед собою питання: що залишиться пiсля мене? Як будуть згадувати нащадки моє надбання, чи знадобляться моï думки, мрiï поколiнню прийдешньому? В багатьох своïх творах поет закликав землякiв боротися за волю, рiдну Украïну, але саме в цьому вiршi слова автора звучать полум'яним гаслом: "Поховайте та вставайте..." Нове життя уособлюється з новою вiльною сiм'єю, з братерськими почуттями i свiтлим майбутнiм украïнського народу. Але спочатку потрiбно всiм встати на боротьбу за вiльне життя плiч-о-плiч: "Кайдани порвiте i вражою злою кров'ю волю окропiте".

А далi iнтонацiя поета змiнюється i стає печальною, тому що вiн прохає згадувати його в цiй вiльнiй сiм'ï "незлим тихим словом".

Поет з любов'ю описує навiть те мiсце, де хотiв би бути похованим. Рiдний Днiпро був згаданий невипадково, бо скiльки дум прийшло до Шевченка, коли поряд "Реве та стогне Днiпр широкий...". Сумно i страшно автору за рiдну Украïну, де злиднi i бiднiсть спiвiснують з яскравою красою батькiвщини.

Але поет змiг перемогти свою хворобу i продовжити творити далi. Твiр назавжди залишився в серцi украïнського народу, а до того ж став народною пiснею. Мине ще багато рокiв до того часу, коли здiйсняться мрiï автора щодо вiльноï неньки Украïни. Багато письменникiв i поетiв будуть очiкувати на цю годину. Скiльки творчоï iнтелiгенцiï буде зiслано та розстрiляно тiльки за те, що писали i проголошували думки про незалежну Украïну! Але цей час настав. Зараз Украïна - вiльна й незалежна, здiйснилися мрiï Т. Шевченка. А народ вшановує пам'ять Кобзаря, згадує його добрим словом, навчає сучасне поколiння любити й оберiгати все те, що не змiг побачити оновленим наш прославлений поет. Будемо вiрнi пам'ятi поета, згадуймо про тi часи, коли вiн мрiяв i заповiдав нам бути однiєю вiльною великою родиною.

Объяснение: