1) Вони обійнялися, мов брати, і стояли вражені: під ними Поділ у садах, церкви, красиві будинки; довкола - Дніпро, задніпрянська далечінь, ліси, сонце і небо зовсім близько. 2) Є вічне щастя на природі, немає щастя для міської людини. 3) Невідомо звідки налетіли птахи, заколисалися ранкові гілки. 4) У селі люди дві години копають, крешуть каміння, потім роблять короткий перепочинок. 5) Кажуть: весна приносить щастя й радість, літо - життєву легкість. 6) Любіть красу мови жайворонка, звучання слів і запах слів: це квітка ніжна і чудова батьківська береза.
Кожен народ має свої звичаї, що вироблялися протягом багатьох століть і освячені віками. Але звичаї не відокремлене явище в житті народу, а втілені в рухи і дію світовідчуття та взаємини між окремими людьми, які у свою чергу впливають на духовну культуру нації. Звичаї - це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї і мова - ось ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю. В усіх народів світу існує повір'я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України як до матері, що вічно страждає, питається: Чи ти рано до схід-сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? Як бачимо з цих слів Шевченка, не вчити своїх дітей звичаїв - то такий же великий гріх для матері, як і гріх - не молитися Богові.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
