ОбъяснеУсмішка... Я б назвав її ще одним чудом світу. Адже вона така загадкова, вражаюча, захоплююча, яскрава! Усмішку ніхто не може розгадати, та кожен її бачить і дарує.
Одного разу, спілкуючись в Інтернеті, я почув, що кожна усмішка має свою історію. Як це не дивно, та тут багато чого можна взяти для себе. Але хотілося б поділитись і з вами своїми враженнями від дарованої людині усмішки, її історією...
Щира усмішка є виявом любові, і немає значення, яка вона - братерська, дружня чи коханої особи. Вона приносить неабияку радість, тепло, любов (інколи явну, інколи приховану) ближньому. Ця усмішка залишиться в серці назавжди і буде незабутньою миттю протягом життя, а може, й вічності. Однак сила усмішки є ще більшою. Часто ми здивовані своїм різким покращенням настрою, але явних причин не бачимо.ние:
Объяснение:
Офіці́йно-ділови́й стиль (ОДС) або Канцеля́рський ділови́й стиль — функціональний стиль літературної мови, який унормовує оформлення ділових паперів, слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою літературності. Головна ознака офіційно-ділового стилю — офіційність.
1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.
2. Цей стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб'єктивної оцінки тощо) використовується в документах, законах і в письмових договорах.
3. Діловий текст характеризується як рівнем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конструкцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий порядок слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; додаток — після керувального слова; обставинні слова — якомога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо).
4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.
