Очень НУЖНО Чем быстрее тем лучше ​

Це місто не спить. Він вже ніколи не засне …
День і ніч сотні тисяч коліс його тіло пестять.
Він не скине з себе проводів електричний гніт,
Але, повержений в бруд, всім закоханим гріхи відпускає.

Це місто схожий на тебе – молодий хуліган.
Він з робочої околиці родом, але «вибився в дамки»
І грошима недбало смітить, благо, сповнений кишеню,
Тільки втиснутися все ж не може в «буржуйські» рамки.

Він розлігся в степу – дивиться в небо очима вітрин,
Гордо тягнеться вгору, відбиваючи будь-які нападки.
Він яку завгодно столицю б викликав на ринг
І напором своїм поклав би її на лопатки.

У ньому з трущоб убогістю поєднується розкіш палаців,
Його тіло – заводи і шахти, і блиск ресторанів …
Він по моді одягнений, але з тих нахабних молодиків,
Що позначені шрамами (в минулому – криваві рани).

Він буває злегка неохайний, трохи нерозумний,
І часом себе вранці відчуває премерзко …
Це місто – банкір, пролетар, трохи бандит,
І в контрастах його – чарівність юності зухвалою.

Це місто – спортсмен, він хворіє, як ми, за «Шахтар»,
І вітає нас грізним ревом своїх стадіонів.
Він палає в ночі, як неоновий строкатий багаття.
Навіть зірки нам здаються ближчими з його териконів …

Це місто – шибайголова, він такий же, як ти …
Попереду – павутина доріг і тернисті версти.
Спалахують зірки над містом сплячою мрії,
І сьогодні, рідний, це наші донецькі зірки!

 Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава. В день шанування пам’яті Нестора-Літописця ми святкуємо День української мови і писемності. І щорічно, відзначаючи це свято, гуртуємось задля відродження духовності, зміцнення державності, формування громадянського світогляду.