Завдання 10-14 стосуються речень із пронумерованими пропусками. Відновіть початковий зміст цих речень, добираючи для кожного з
пропусків 10-14 правильний варіант із-поміж запропонованих у
відповідних за номерами завданнях.
Тридцять (10) пісенного конкурсу «Дивограй – 2021» були
за і на (11) до музею Михайла Грушевського – (12)
українського історика, відомого політика й (13) діяча. З дня
заснування музею в 1992 році в його зібрання надійшло близько п’яти тисяч
(14) .
10.
А дипломників
Б дипломатів
В дипломантів
Г діпломантів
11.

А мандрівку
Б подорож
В турне
Г екскурсію
12.
А видатного
Б визначного
В виняткового
Г знаменного
13.
А громадянського
Б соціального
В народного
Г громадського
14.
А експромтів
Б експонатів
В експонентів
Г ексклюзивів

Примерно так:Мені мама робе добро.Моя матуся кожного дня робить для мене щось приємне, вона дарує мені свою любов і тепло. Саме це, я вважаю найбільшим у світі добром. Я дуже вдячна їй за це і тому намагаюсь бути слухняною і вихованою. Ще я хочу згадати про те  добро, яке мені дарують й інші члени родини. Вони дають мені цінні  поради, що дійсно допомагають мені вирішувати багато проблем. 

Я вважаю: добро - це найцінніший скарб, що є в душі кожної людини. І тому так важливо не втрачати його, а просто дарувати рідним і близьким його маленькі шматочкии кожного дня і звичайно ж отримувати його зворотньо.

Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.