Як я зустрів свого друга?
Мої матуся та тато казали часто про своїх друзів: "Ми з ними пуд солі з'їли". Я розумів, що цей вираз говорить про те, що мої батьки разом зі своїми друзями були у різних складних ситуаціях і залишилися після цього в гарних стосунках. Мені здавалося, що друзями можна бути і без "поїдання солі".
Але одного разу я зрозумів, чому мої батьки називали таких друзів справжніми.
Діло було так. Був самий звичайний день, котрий ничим не відрізнявся від інших днів, коли ти з ранку прокидаєшься та йдешь до школи, вчишься, додому та знов вчишься... Такий собі звичайний день. Так було і цього разу. Коли закінчилися уроки, мені мій приятель Сергій запропонував разом йти додому. Ми часто так робили, коли уроки у нас закінчувалися в один час. Для мене це було зручно, тому що по дорозі було весело, ми йшли, розмовляли, сміялися. Але цього разу, ледь ми відійшли від школи, нас зупинили декілька хлопців та почали затівати сварку, але, мабуть, не подобався із нас двох цим хлопцям лише я, і вони запропонували моєму другові йти своєю дорогою, лишивши мене з ними. Сергій нікуди не пішов, став поруч зі мною і сказав, що він не кидає своїх друзів у біді. Нам тоді не довелося дратися, тому що хлопців розігнав сусід, котрий проходив поруч. Але в той час, коли Сергій мене не залишив самого, а став поруч, я зрозумів, що зустрів справжнього друга, з котрим ми вже з'їли малесенький горшик солі. Тепер я розумію батьків, коли вони на моє смішне питання, як вони зрозуміли, що поруч з ними ті, з ким треба їсти соль, відповідали, що мені душа сама підкаже, коли я зустріну справжнього друга. От моя душа тоді з п'яток і підказала мені про Сергія...
