Перепишіть слова, уставивши, де потрібно, пропущені літери. Млос..ний, шубовс..нути, хворос..няк, щиросер..ний, абонен..ський, тиж..невик, випус..ний, передвіс..ниця, безкорис..ливий, облес..ливий, ціліс..ний, зліс..ний, йодовміс..ний, почес..ний, прихвос..ні, аген..ство, пес..ливий, гімнас..ці, хвас..ливий, хрус..нути, невіс..чин, шелес..нути, зап’яс..ний, ненавис..ний.

На мою думку, справжнім другом можна вважати того, хто надійний і щирий з тобою.  Кому  можна довіряти таємниці і бути впевненим, що не підведе. Чия до завжди  прийде, коли буде потрібно. Це той, хтощиро радіє твоїм успіхам, а не заздрить тобі. З ким цікаво, є спільні інтереси і   захоплення, ось чому нема часу нудьгувати. Хто хвилюється, коли ти хворієш чи у тебе якісь невдачі і котрий завжди знайде час, щоб подзвонити чи провідати тебе. Справжні друзі ті, хто завжди швидко миряться після якихось непорозуміннь чи сварок,  бо не можуть довго сердитися один на одного.

   Недарма кажуть, що щасливий не той, хто має багато друзів, а той укого є справжній друг

Прокидаюсь я зрання, знову якась відстороненість, депресія. Це осінь так діє на мене? А може просто зпросоння мені не дуже хочеться заморочуватися і думати вро всіх і вся? Високі дерево розкинули своє безлисте гілля і ніби намагаються вдертися до моєї кімнати, а я просто сиплю навсібічь своєю вдячністю, адже лише це гілля і блакитне піднебесся ще поки тримають мене, не дають упасти в прірву. Узбережжя вже не манить, холодне, майже пустинне, не хочеться про це і думати. Переді мною ніби роздоріжжя, яке схоже на павутину, воно пригнічує, змушує мої груди нервово здійматися і опускатися, жадібно вбираючи свіже повітря, що так необхідне їм. Ці муки нескінченні, так здається мені, але ранні промені сонця ще змушують триматися на плаву. Це затишшя, гнітюче, я не можу незкінченно ділитися радістю, не можу сприймати навколишнє суспільство, яке давить, вганяє мене в крайності. Я навмання хапаю першу річ, якою виявився шарф і босоніж вибігаю на вулицю, відчуваючи, що мої пальці, як коріння, всмоктують всю силу, якою наповнена земля до краю, відчуваю холодну росу і проймаюся невимовною вдячністю, незнаючи до кого саме.