Прочитайте. Які з виділених займенників указують на особу, ко- а говорить або пише (мовця)? На особу, яка слухає або читас (адре-
сата мовлення)? На особу чи предмет, про які йдеться?
Ранками я сідав на велосипед і їхав до великого лісу. Ти тільки
послухай, як це було! Велосипед сам собі вибирав стекки, розти
as aісові хащі, мужньо вилазів на косогори. Він усе прагнув сту
катися об пеньки, залізати в багюри, я спересердя до нього балакан.
Веломашина набиралася тями, робилася шовковою. Вона більше
елася мною за кермо, аніж везла мене лісовими нетрами. Певно
тобі нелегко усе це зрозуміти. ​

Деякі мої однокласники вже вирішили, ким стануть в майбутньому. Одні хочуть бути економістами і адвокатами, бо це престижно і модно, інші — програмістами, бо це високооплачувана робота. А я вважаю, що треба обирати таку професію, яка була б тобі до душі. Мене дуже захоплює професія журналіста, особливо спеціального кореспондента. Людина, яка обрала цей фах, має бути розумною і вміти формулювати свою думку, а також чесною, щоб справедливо висвітлювати події. Але свобода слова можлива лише у незалежній і демократичній країні, якою стала наша Батьківщина у 1991 р. Ця професія для мужньої людини, яка не розгубиться у надзвичайній ситуації, адже спецкори дуже часто ведуть репортажі з гарячих точок. В наш час ця професія стала особливо актуальною і потрібною через надзвичайну загрозу світового тероризму. Я знаю, що для того, щоб стати журналістом, треба багато вчитися. Необхідно не тільки добре володіти українською мовою, а й знати кілька іноземних, щоб вміти спілкуватися з людьми з інших країн, якщо знадобиться. Я вчу англійську і німецьку мови, займаюсь спортом — туризмом, щоб підготувати себе фізично. Я впевнений, що обрав цікаву і потрібну людям професію, і готовий наполегливо працювати, щоб стати журналістом.

Що значить пізнати себе? Такі прості слова, але навіть розтлумачити їх однозначно непросто. Я точно не можу похвалитися тим, що пізнав себе й зрозумів. Часом я й сам дивуюся власним почуттям та думкам. Добре хоча б те, що я не роблю незрозумілих для себе вчинків, тобто контролюю свою поведінку й завжди спочатку думаю, а потім роблю. Хоча, відверто кажучи, іноді з моїх вуст зриваються слова, про які я потім шкодую. Мені допомагає розібратися з цим мама: добре, що я можу про все їй розповісти й поділитися власними сумнівами й негараздами. Вона щоразу каже: «Це в тобі говорила образа» або: «Це в тобі заздрість зараз говорить, це дуже погано». Але ж як відрізнити голос заздрості чи образи, голос твоєї, так би мовити, темної сторони душі від голосу розуму й серця, від справжньої сутності? Мені здається, в цьому може до кілька речей. По-перше, це книжки. Так-так, як би дивно це не звучало, особливо ж тепер, коли багато хто думає, що класична література та поезія взагалі неактуальні, але часто вони стають у пригоді. Наприклад, нещодавно я читав Джека Лондона й у деяких думках та почуттях його героїв впізнавав самого себе! Це було для мене настільки дивним, ніби хтось підслухав мої власні думки й написав про них. Звісно ж, це неможливо, але відчуття було саме таким. Мабуть, через це Джек Лондон — мій улюблений письменник. Я не бував у таких ситуаціях, які описує він, але емоції та почуття, характери, описані в цих творах, дуже і дуже близькі мені. Тому література насправді корисна у непростій справі самопізнання. А ще я намагаюся бути якомога уважнішим до інших. С. Цвейг писав, що той, хто одного разу зрозумів людину в собі, надалі розумітиме усіх людей. А я хочу додати, що той, хто намагається зрозуміти інших, наближається до самопізнання та саморозуміння.Я багато чув про те, що варто жити у злагоді з самим собою, багато чув і протилежного, мовляв, людина, яка задоволена собою, зупиняється у своєму розвитку і не варта нічого. На мою думку, схопити цей нетривкий баланс між жагою розвиватися та змінюватися й внутрішнім спокоєм і любов'ю до самого себе (адже людина, яка не любить себе, не здатна любити інших, це вже точно) — найскладніше.Вийшло так, що своїм твором я поставив безліч питань, проте на жодне з них не відповів. Мабуть, це й природно: для відповіді на подібні питання, вічні питання, часто необхідно багато років, або й усе життя. «Головне — не швидко бігати, а вибігти якомога раніше», — казав хтось із мудрих, отже, головне — не знати відповідь на всі питання, а вчасно ці питання поставити, якомога раніше вирушити на пошуки, ступити на шлях пізнання. Мабуть, це найскладніший шлях з усіх можливих, але й найпотрібніший, бо, не пізнавши себе, неможливо зрозуміти світ та інших людей.