До іть, дуже треба на ці питання відповісти.

Відповісти чесно, " скільки разів ми чули цей вислів, але ніколи не сприймали його за щось більше ніж усталений народний афоризм, який увійшов в мову як і сотні інших, що характеризують особливості нашої багатогранної культури. з часом ми навіть і не замислюємось над його значенням. хоча, насправді це питання постає щодня перед кожним із нас: зізнатися або приховати правду, піти на компроміс із власною совістю або вчинити холоднокровно, вибачитись і визнати провину чи уперто наполягати на своєму до останнього? і від того, який варіант з рештою буде обраний, залежить те, яким шляхом ми продовжимо рухатися: оберемо реальну дійсність або казкову оману? а як що до того, чи потрібно бути чесним із самим собою, та врешті-решт власною совістю? особисто я вважаю, що наявність вміння чесно оцінювати себе - єдиний правильний шлях, який до успіху. довести своє твердження я можу, грунтуючись на переконанні про те, що скільки від правди не ховайся, та вона все одно тебе знайде. так чи інакше ми можемо приховати, якусь таємницю від оточуючого світу, але не від себе. можна безліч разів переконувати себе і намагатися знайти виправдання, але чи має це сенс, коли всеодно знаєш правду? напевно, що ні, адже це так само безглуздо як переконувати вітер гнати струмені повітря в іншому напрямку.
моя думка є беззаперечною й тому, що люди, які не правильно оцінюють власні можливості зіткаються з незворотньою правдою життя та просто не можуть дати їй відсіч у силу непереборної самовпевненості. у результаті це призводить до внутрішньо-психологічних руйнувань, але гірше, коли такі люди наділені владою, тоді наслідки необачності знаходять відлуння на долях цілих народів. історія пам'ятає багато таких особистостей. серед них і піночет, і династія кім у північній кореї, сталін та навіть колишній президент утікач янукович. попри це, я б хотів зупинитися на китайському політичному лідері мао цзедуну. за роки свого правління він створив справжній "культ особистості", залишивши і після смерті своє ім'я в історії національних героїв кнр. така радикальність у власних вчинках та надто впевнена поведінка у свій час призвела до "культурної революції" у 1966-1976рр, яка спричинила жорстку боротьбу з ревізіоністами та масові зачищення в колах високих чиновників. така політика слугувала приводом до знищення значної частини культурної спадщини китаю, економічного та інського хаосу. кількість жертв у цей період приблизно оцінюється в 40-70млн. з чого можна зробити висновок, що самовпевненість у своїх вчинках іноді буває фатальною.
отже, підсумовуючи можна зазначити, що вміння чесно оцінювати себе - пріорітетниий чинник для тих, хто звик покладатися на власні сили. лише, зваживши на усі обставини, можна бути впевненим у беззаперечності результату. інакше ви ризикуєте стати заручником амбіцій та послизнутися на фальшивих переконаннях.

Використовують хлопці, цей діалог неможливо читати без сміху.змальовуючи «хатню війну», письменник  більше ста років зачитуються наші співвітчизники цікавими художніми творами і. нечуя-левицького. одним з найкращих з них вважається повість «кайдашева сім’я». цей твір не схожий не тільки на будь-який інший твір самого письменника, а й на будь-який твір в українській літературі. «кайдашева сім’я» – це вершина гумористичного таланту великого митця художнього українського слова.читаючи повість, майже одразу стає зрозуміло, що сміх, який викликає ця повість, дуже різноманітний – сатирично-знищувальний, дошкульний, печальний, сумний, ліричний, безтурботний, жартівливий або доброзичливий – в залежності від того, про кого в цей час веде свою оповідь автор.якщо характеризувати засоби комічного в повісті «кайдашева сім’я» і. нечуя-левицького, в першу чергу треба звернути увагу на манеру мовлення автора.  змальовуючи «хатню війну», письменник  використовує незвичайно оригінальний метод створення ефекту комізму. він навмисне вдається контрастному порівнянню жалюгідного змісту зображуваного і пафосного, «високого» стилю оповіді. наприклад, чергову сварку в родині кайдашів і. нечуй-левицький малює в стилі героїчного народного епосу: «не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала мотря з карпом з своєї хати до тину. не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока кайдашиха…».уся повість побудована на комічних ситуаціях, які виникають у родині кайдашів. письменник у гумористичній формі розглядає одвічні проблеми стосунків між членами родини, стосунків між дітьми і батьками, причому про такі стосунки українським народом було складено немало анекдотів. саме тому у читачів викликають щирий сміх мотря і маруся, які цілий день сидять у неприбраній хаті, б’ють кухлики і горщики, не менш смішно виглядає і старий кайдаш, який регулярно відвідує церкву, по п’ятницях поститься, але ніколи не оминає шинка.досить часто добродушний сміх і. нечуя-левицького переходить у сатиричне висміювання подій, відображених у творі. сміх письменника гармонійно поєднується з легким сумом і почуттям теплоти до селян. крізь недоладні і смішні вчинки членів кайдашевої родини, які ворогують за все, що у них є, проглядає трагедія більшості тогочасних селян, які опинилися у скрутному становищі після відміни кріпосницького права. у письменника гумор, притаманний нашим співвітчизникам, переходить у категор у повісті «кайдашева сім’я» і. нечуя-левицького майстерно передане живе мовлення українців, їх гострий і лукавий гумор, і зроблено це настільки майстерно, що у кожного, хто читав цю повість, виникає враження присутності при сварках та бійках кайдашевої родини. за минулі 120 років чимало поколінь українців читали цю повість, знаходили для себе щось смішне і знайоме, сміялися над героями твору. і сміялися читачі не тільки над кайдашами, а й трошки над собою, що зайвий раз підтверджує надзвичайний  ію «сміх скрізь сльози» і обертається сумною стороною.і. нечуй-левицький бездоганно знав народну українську мову і це знання дало йому можливість написати твір багатою на жарти, комічні репліки, дотепи і порівняння мовою селян, ввести у оповідь гострі, влучні слова, народні прислів’я і образні приказки. усіх героїв повісті автор наділив образним мисленням, що теж характерно для наших співвітчизників. наприклад, вже на початку твору ми бачимо яскравий діалог між лавріном і карпом, в якому йде мова про дівчат. завдяки порівнянням, які  гумористичний і художній талант видатного українського письменника і. нечуя-левицького.