Портретний нарис у публіцистичному стилі.

Білки в лісі.

З ранку до пізнього вечора працюють в лісі веселі, шустрі білочки. Зовсім не встигаєш стежити за їх пересуваннями.

«Мама, я бачу білок!» - вигукнув радісний малюк. А білок вже й слід прохолов.

Піднімуться пустотливі білочки на вершину величезної сосни, перемахнути з гілки на гілку. Потім спустяться вниз за їстівними припасами: смачними грибками, добірними горішками, засохлими ягідками.

У лісових коморах ці чудові господині заховають те, що знайшли.

У затишному будиночку-дуплі зроблять вони теплі гнізда, расселятся в них, і скоро в нових квартирках з'являться маленькі білченята. Вони будуть швидко зростати і виховуватися турботливими батьками.

А лютої зими щасливі сім'ї білок будуть рятуватися від сильних морозів, різких, холодних вітрів і рясних снігопадів. Надійно жити в теплих, затишних гніздах

-Добридень, Сашко!

-Добридень, Наталіє Петрівно!

-О, як ти підріс за літо! Вже такий високий став!

-Еге, підріс! Тепер буду вищий за всіх у класі, а я цього соромлюся!

-Тю, не переживай. Діти всі ростуть. Будеш скоро високим, як твій батько!

-Ой людоньки, не хочу! 

- Чому? Чоловіки мають бути високими та стрункими! І ти будеш!

- Кахи-кахи! Який же я чоловік? Мені ж тільки 9 років!

- Сашко, ну, ти ж колись станеш дорослим... Від цього нікуди не дінешся.

- Мені ще ого-го скільки років бути дитиною. Ще треба школу закінчити. А вона така складна… Думаю, що доведеться ще років 30 вчитися в ній.

- Чому це?

- Важко гризти мені, Наталіє Петрівно, граніт науки цей.

- Ой, нещастя моє, треба старатися. Сумлінно виконувати всі домашні завдання.

- Ой, людоньки, так я ж їх виконую! От тільки оцінки погані!

- А чому тоді оцінки погані?

 - Я ж кажу: граніт науки важко мені гризеться.

- Ах смішний же ти, Сашко!

- Ой лишенько, я ж до школи запіснююсь!

- Ну добре, бувай.

- Будьте здорові!