Скільки існує народна творчість, стільки існує пісня. Вона скрізь: в журбі і в радості, на весіллі і на похованні.
У журбі люди співали завжди. Мати- над колискою дитини, щоб заспокоїти та прогнати нічні жахіття. Кріпаки співали, виливаючи весь біль та ненависть до панів. Дівчата та парубки - від розчарування та самотності.
Коли не можливо сказати, залишається тільки співати. З піснею горе стає хоч трохи, але легшим, в очах розвиднюється. Вона ніби заколисує журбу. Бо розумієш, що ти не один. Автор пісні пережив таке, що і ти.
Важко було б пережити самотність і печаль без пісні.
