Прочитайте текст, добираючи дужок потрібні частки ) Але (же, ж, це) де море?
На кожному перехресті я уважно роздивлявся навсiбiч, та марно. Мо-
ре (невже, хай, наче) ховалося від мене. Але я чув його подих і (хоч, таки,
майже) знав, що воно десь поблизу й зненацька відкриється переді мною.
1 (ось, рівно, еге ж) я побачив його. Але не (ото, так, як) раптово, як
сподівався. Воно засиніло вдалині між безлистими ще деревами, і (тільки,
навряд чи, невже тоді, коли я підійшов ближче, переді мною від-
крився його безмір. У першу мить я затамував подих — щось (як, хіба,
неначе) вдарило мене в груди.
Море! (За С. Кралевським).​

Ось і закінчилася золота осінь, на зміну якій прийшла зима. Наш вчитель з праці запропонував кожному учневі зробити шпаківню і повісити її у своєму дворі. Повернуться птахи з вирію, а їх вже буде чекати затишна шпаківня. Всю зиму ми готувалися зустрічати птахів: виготовляли шпаківні різної форми і розмірів, використовуючи різні матеріали. Я вирішив зробити дерев'яну шпаківню. Для її виготовлення я взяв дошки, цвяхи, столярний клей, лінійку з олівцем, ножівку, молоток і фарбу. І робота закипіла! Два місяці я працював над своїм шедевром на уроках праці. Моя шпаківня вийшла невелика, але затишна і яскрава. В кінці зими ми з татом повісили її на старої акації. Тепер, коли я йду в школу, я бачу як в кожному дворі красуються шпаківні, зроблені учнями нашого класу. Вчитель праці запропонував нам подбати про тих птахів, які залишаються зимувати з нами. Тепер ми почали робити годівниці, щоб порадувати наших крилатих друзів пшоном, насінням і хлібними крихтами.

Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ. 

Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині. 

Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом. 

Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть. 

У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.