Прочитати текст, визначити й написати: тему, основну думку і план тексту. БАТЬКИ І ДІТИ

Якось до редакції журналу восьмикласниця надіслала листа. У ньому йшлося про те, що дівчина соромиться власних батьків: вони обмежені, неосвічені, немодно одягаються, неправильно наголошують деякі слова.

Протягом останнього року авторка листа жодного разу не вийшла з дому разом з батьками. Коли в школі призначають батьківські збори, дівчинка навмисне не сповіщає про це батьків. Не вистачає, щоб учителі побачили, які вони «відсталі»!

Що ж перешкоджає дівчині шанувати людей, які дали їй життя? Наївно думати, що причиною є немодне вбрання чи неправильна вимова слів. Щось тут глибше й важливіше. Що ж саме?

Дорослішаючи, юні починають серйозно замислюватись над своїм місцем у суспільстві – нинішнім та майбутнім. У їхньому лексиконі з’являються слова «престиж» та "престижний". Особистий престиж пов’язується з престижем родини.

Що ж таке престиж? Це – громадська оцінка суспільної значущості людини.

До 14 – 15 років діти вже пережили вік безумовного прийняття всього, що оточує їх в отчому домі. Вони намагаються самі оцінити поведінку членів сім’ї, їхні характери, моральні риси. Їх починає цікавити становище батьків у суспільстві, їхні посади, ставлення до них співробітників, знайомих, сусідів.

Якщо освіченість батьків, їхні досягнення визнаються й поважаються значним колом людей – це предмет гордості дітей.

Та чи кожен чотирнадцятилітній спроможний зрозуміти, що посада й зарплата – лише зовнішні вияви значущості будь-якої людини? Що справжнє багатство сім’ї – не меблі й одяг, а духовна спорідненість, близькість між дітьми й батьками? Що справжній престиж сім’ї визначається не наявністю або відсутністю автомобіля чи дачі, а душевною щедрістю, чесністю, безкорисливістю, трудолюбством рідних?

Толерантність у ставленні до найближчих людей не є виявом безхарактерності. Чимало видатних людей залишили спогади про батьківський дім, про батьків та матерів. І от що цікаво: виходить так, що в більшості непересічних людей були виняткові матері! Розумні, терплячі, лагідні. У чім тут справа?

Очевидно, видатні люди тому й стали видатними, що мали досить розуму й і, аби в усьому виділити головне, виділити суть. У матері вони насамперед помічали самовідданість, цінувати її любов і її намагання зрозуміти власну дитину.

Кожне наступне покоління відрізняється від попереднього. Тому й кажуть у народі: «Стався до батьків так, як хотів би, щоб діти твої ставилися до тебе». (За Є. Лосото.) (354 сл.)