ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ, художня мова, мова художньої літератури — функц. різновид літературної мови. Виявляючи особливий б мислення, X. с. відтворює дійсність через конкр.-чуттєві образи. Мовна картина світу письменника виконує естет. функцію, що передбачає зв’язок між тим, хто створює худож. світ, і тим, хто його сприймає. До екстралінгв. чинників X. с. належать естет., соціальні, психічні та ін. засади мовно-худож. творчості. X. с. — це особливий б мислення, створення мовної картини світу.
X. с. обслуговує духовно-естет. сферу життя народу. Мистецтво худож. слова полягає у розкритті потенц, можливостей над. мови, які завдяки довершеності мовного матеріалу, його незвичності, оригінальності, худож. доцільності досягають ефективного емоц.-естет. впливу на читача, розвивають його мовний смак. X. с., об’єднуючи мовні жанри худож. л-ри (поезію, прозу, драму), а також усі індивід.-авторські X. с., становить певне узагальнення щодо прийомів і засобів створення худож. образності. Образна мова вирізняє твори худож. л-ри з-поміж ін. текстів. Вона не обмежується традиц. тропами й фігурами мови, а наповнює естет. змістом безóбразні мовні елементи, перетворює їх у систему худож.-мовного бачення світу. У вірші «Садок вишневий коло хати» Т. Шевченка довершеність і цілісність X. с. досягається особливою функцією загальновживаної лексики укр. мови, створенням асоціативного лірич. поля, у якому слова з нейтр. загальномовною семантикою інтимізуються, набувають емоц.-експресив. змісту. X. с. має свої норми, що змінюються, модифікуються залежно від літ. традицій, течій, напрямів, худож. шкіл та індивід. стилю. Мовновиражальні прийоми, засоби змалювання, напр., портрета, пейзажу в творах І. Нечуя-Левицького відрізняються від портретної характеристики персонажа чи описів природи в сучас. худож. л-рі, зокрема в творах Вал. Шевчука, Є. Гуцала (тобто існує мовно-худож. образність, типова для певної доби).
