План до твору "до батька по розуму" Повага до старших, до батьків уважалась у народі рисою, при таманною кожній порядній і вихованій людині. Навчаючи дітей поважати старших, їм розповідали різні повчальні історії, леген ди й казки. Наведемо одну з найпоширеніших.
Давнопредавно старих людей, які вже нічого робити не мог ли, спускали спеціальним пристроєм у провалля, щоб дарма хліба не їли. Проте один чоловік дуже любив свого батька й, не виконавши жорстокого закону, заховав його в хліві. Щодня він потайки від односельчан носив батькові їжу. Минуло кілька років — і в селі стався недорід: нічим людям сіяти. Старий поба чив, що син чомусь зажурений, розпитав про все й порадив зняти снопи зі стріхи, ще раз обмолотити їх і засіяти. Син так і зробив. У нього хліб зійшов найкраще, і найбільша нива була засіяна. Усі люди стали допитуватися чоловіка, як він до такого додумався. Той спочатку мовчав, а згодом розповів, що батько так навчив.
З того часу люди вже не спускали старих у провалля, а навпа ки, стали шанувати їх до самої смерті, бо вони мудрі, життям биті, завжди розуму навчать.
​

Відповідь:

                                  ОГОЛОШЕННЯ

Дам у тимчасове користування (до 31.05.2022 р.) безоплатно Лінь. Якість випробувана, діє безвідмовно, гарантує бездоганний результат (вісім оцінок середнього рівня за І семестр). У побуті невибаглива, особливого догляду не вимагає. Любить комфортні м'які меблі, потребує спокійного багатогодинного сну. Дискомфорту не завдає, може годинами просиджувати за комп'ютерними розвагами. Малорухлива і дещо нав'язлива.

Охочим отримати такого компаньйона до кінця навчального року  звертатися до учня 9 класу Іваненка Івана.

Пояснення:

Сьогодні дуже теплий день весни. Я прокинулась від того, що тепле проміння котре пройшло через моє вікно, легко та ніжно доторкувалось до мого обличчя. Відкривши очі, я дуже довго лежала у ліжку думаючи про сьогоднішній день. Думала про свої плани. Думала про сьогоднішню роботу у мене на подвір'ї. Відійшовши від думок я захотіла виглянути у вікно. Біля вікна, мені було тепло і затишно, немовби на дворі липень. Подивившись на двір через моє вікно я пішла одягати свій сарафан. Вийшовши на двір я посміхнулась до теплого проміння від котрого сьогодні мій день і почався. Я приготувала собі сніданок. І пішла у садок у котрому стояла невеличка "домівка" котру змайстрував у тому році для мене мій тато. Я йому за це дуже вдячна. У тій маленькій хатинці стояв невеличкий столик, до я кого я частенько ходила аби поснідати. У моєму крихітному будиночку було багато віконець, через які я завжди люблю дивитись на мамин садок в якому росли мої найолюбленіші квіти, за якими я усе літо допоки я на канікулах. Я ситно поснідала. Помила посуд та пішла у "глиб" маминого садка. Пройшовши пару метрів від початку цієї різнокольорової весняної гамми я помітила, щось маленьке та біленьке навпроти мого вікна. Підійшовши ближче я зрозуміла, що це був підсніжник котрий визирнув під моїм вікном. Довго думала: А чому це я раніше його не побачила ? Коли ще у вікно зранку заглядала ? Для когось це буде загадкою, а саме для мене: Самим прекрасним, що є навесні !