Випишіть окремо дієприкметники і прикметники. Поясніть лексичну і граматичну різницю між ними. Сім'ю Вихорів зустрів також цей свіжий луговий запах. Побризкані росою, трави стояли тихі, принишклі, бо ранок був теж тихий та безвітряний і обіцяв сонячний жаркий день. Сонце уже зійшло, але його не було видно із-за темного лугу; небо освітилося ясно й погожо, і луг теж посвітлішав і прихорошився. Уже горіли мохнатими і червоними, як жар, шапками будяки, дихаючи солодким медвяним душком; цілими озерами поміж трав біліли соромливі невісточки в жовтих шапочках і білих віночках з пелюсточок навколо голівок; виплітався та спалахував іскрою петрів батіг; розпарена нічною задухою, гостро і нудливо смерділа болиголова, яка то тут, то там здіймалася вище всіх на своєму товстому і порожньому стовбурі, увінчаному тоненькими, схожими на віття кропу гіллячками; іноді посеред луки розкішно кущився верболіз, схожий здаля на копицю сіна; над ними уже кружляли чайки, вишукували вранішню поживу на сніданок.
Близькість ріки відчувалась особливо виразно не тільки по тому свіжому холодному повітрі, яким віяло з очеретів, а й по щедрій росі на травах, яка бризкала людям на руки і на ноги світлими льодяними краплями, таємничістю звуків, властивих для кожного приріччя: тихим бульканням, коротким раптовим плюскотом, якимось шарудінням, схожим на чиїсь хитрі кроки. Може, то лисиця вигулювала очеретами, а може, вовк-сіроманець підшукував собі посухіщий острівець, щоб розташуватися там на цілоденний відпочинок та подрімати на сонечку після тяжких і невдалих нічних мандрів (Г. Тютюнник).

Одного літнього ранку ледар-кіт дрімав на ганку.Аж чує гомін,гвалт щось трапилось десь там.Відкриває потихеньку ліве око і побливу бачить бійку двох хвальків.Сірих грязних пітухішків.“Я сміливіший за тебе, на землі я, чи у небі,
всіх порву я мов собака”-каже перший розбишака.“Де тобі, я сам хоробрий,не знайти по самий обрій з ким зрівнятись міг би я”-друге каже пітуша.Встав ліний-кіт і пішов до них взявши їх в охапку кіт-пузатий поставив у бійці крапку.Пощастило малюкам-хвалькам позбутися піряних хвостів.А на кінець кіт сказав так:"Ось про що розмова, діти,так у світі треба жити,щоб тебе не за словами цінували, а ділами."

 В одномумісті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним.

  Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:

- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.

Чирик відповів:

- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.

Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку.

   За маленькими хвальками, хитро примруживши оч гав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим.

  З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.