Авторство роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» належить двом братам Рудченкам, Опанасові та Іванові, які мали псевдоніми Панас Мирний,
Іван Білик. Першопочатки твору — у нарисі «Подоріжжя од Полтави до
Гадячого», написаному 23-літнім Панасом Рудченком, полтавським тоді вже
чиновником, який їхав улітку до батьків, до Гадяча. Нарис було надруковано
1874 року у Львові. В основі — подорожні враження та роздуми Панаса
Рудченка. Роздуми про перевертнів в Україні, про зречення всього свого —
звичаїв, мови, одягу, «омосковлене панство», котре глузує з; народного
звичаю, «виродилося у перевертнів». «Мова стала пародією московської
мови...», — пише автор. За тим зреченням ішли «страта честі, правди, віри на
слово, ошукування одного одним», деградація особи. Витоки деградації
молодий Рудченко вбачає в такому потворстві, як масова поява перекинчиків,
у руйнуванні традиційної народної моралі, етики. У нарисі йдуть "роздуми
"про те, як неволя пригнічує людей, як поширюється пияцтво, як «чесна
козача душа, вирощена на волі», зазнає зневаги. Акценти автор робить на
тому,
що неволя змінює й саму психіку народу. В тому нарисі виявилося й
зацікавлення появою жорстоких грабіжників по селах, зокрема, історією
Гнидки, що діяв на Полтавщині.
Так формувався задум майбутньої повісті «Чіпка», котра переросла
далі у великий роман, співавтором якого став брат Іван.
Роман «Хіба ревуть воли...» має чотири частини, поділених на розділи.
Часові рамки широкі, вони охоплюють майже 150 років. Навіщо потрібен був
авторам такий великий часовий відрізок? Може, було б достатньо історії
одного життя головного персонажа Чіпки для показу його деградації, шляху
до злочинів та покари? Можливі відповіді на ці питання дає друга частина
роману, яка ретроспективно, відтворює історію села Піски, основного місця
подій. Яким же було те село понад сто літ тому? Вільним. Козацьким. Іншим.
Із чесними, працьовитими людьми, гордими й сміливими, з незігнутими
шиями. Козацьке село! І те село було «подароване» разом із землями,
будівлями, людьми, худобою, «подароване» царицею одному з її
прислужників — генералові Польському. І почалися приниження, і почалося
нищення вільного духу. Спершу не корилися — тікали на Дон. А далі,
принижені, почали байдужіти. «Неволя, як той чад, задурманила людям
голови. Уже вони й не сумували — наче так тому й треба! Стали тільки по
шинках киснути! Коли не на панщині, то в корчмі. Зубожіло село.
Обшарпане, обтіпане. Тільки козачі хатки й біліють. Стали прокидатися де-
не-де й злодіячки — новина в Пісках! Перше колись ніколи ні в кого й двері
не запиралися, а тепер — і на засові страшно...»
На прикладі цього одного села проглядає й ширша картина: як Україна
потрапляла дедалі більше в ярмо, втрачала рештки автономії, волі. А страшні
наслідки того всього — руйнація моралі, деформація психіки («неволя, як то
чад...»). Приниження — неволя — пияцтво — злочинства. У романі багато
разів згадується «віл». Невипадково він є і в назві. Це наскрізний
символічний образ. Він допомагає зрозуміти головну ідею роману: українці в
ярмі.
складіть до нього складний план і тези.
100б
