Це місто не спить. Він вже ніколи не засне … День і ніч сотні тисяч коліс його тіло пестять. Він не скине з себе проводів електричний гніт, Але, повержений в бруд, всім закоханим гріхи відпускає.
Це місто схожий на тебе – молодий хуліган. Він з робочої околиці родом, але «вибився в дамки» І грошима недбало смітить, благо, сповнений кишеню, Тільки втиснутися все ж не може в «буржуйські» рамки.
Він розлігся в степу – дивиться в небо очима вітрин, Гордо тягнеться вгору, відбиваючи будь-які нападки. Він яку завгодно столицю б викликав на ринг І напором своїм поклав би її на лопатки.
У ньому з трущоб убогістю поєднується розкіш палаців, Його тіло – заводи і шахти, і блиск ресторанів … Він по моді одягнений, але з тих нахабних молодиків, Що позначені шрамами (в минулому – криваві рани).
Він буває злегка неохайний, трохи нерозумний, І часом себе вранці відчуває премерзко … Це місто – банкір, пролетар, трохи бандит, І в контрастах його – чарівність юності зухвалою.
Це місто – спортсмен, він хворіє, як ми, за «Шахтар», І вітає нас грізним ревом своїх стадіонів. Він палає в ночі, як неоновий строкатий багаття. Навіть зірки нам здаються ближчими з його териконів …
Це місто – шибайголова, він такий же, як ти … Попереду – павутина доріг і тернисті версти. Спалахують зірки над містом сплячою мрії, І сьогодні, рідний, це наші донецькі зірки!
