10 Складних речень з повісті "Сіроманець" ​

З найдавніших часів людин замислюється над тим, що ж таке
істина, та і є чи вона взагалі? Навіщо людині дані життя й у чому її
зміст? Це вічні питання філософії. Деякі люди вважають, що
істина – у знанні, інші – у вірі. Є ті, хто затверджує, що істина – у
почуттях людей. І кожний з них буде по-своєму прав
Немає чіткого визначення, що таке істина Кожна людина по-
своєму трансформує це досить абстрактне поняття. Завжди, за
всіх часів Даний текст призначений тільки для приватного
використання 2005 люди шукали істину в складних і піднесених
речах. На цьому тлі особливо вражає простота, з якого це поняття
розкривається в Булгакова. Бесіда Иешуа з Понтієм Пілатом дає
дуже просту відповідь на таке складне питання
На питання прокуратора “Що таке істина?” Иешуа говорить: “Істина
насамперед у тім, що в тебе болить голова, і болить так сильно,
що ти легкодухо помышляешь про смерть. …Ти не можеш навіть і
думати про що-небудь і мрієш тільки про те, щоб прийшов твій
собака, єдине, очевидно, істота, до якого ти прив’язаний”. От
вона, істина Иешуа не шукає її у високих словах і почуттях, а
бачить її в прості й, на перший погляд, повсякденних речах. Для
нього просто необхідно жити щирим життям, це єдино можливе
для нього стан
Створюючи цей образ, Булгаков показав, що й добро, і
милосердя, і любов до людей є наслідком щирого життя,
наслідком чесності з іншими й із самим собою. У сцені розмови
Иешуа з Понтієм Пілатом відбувається зіткнення двох істин:
позачасової, вічної істини Иешуа й “ершалаимской” істини Пілата
Прокуратор намагається підштовхнути арештанта до неправди, не
розуміючи його переконань: “Відповідай! Говорив?..
Або… не… говорив?”. Лише на мить він, здавалося б, осягає вічну
істину Иешуа, але виганяє неї, як бачення. Пиляють не приймає
неї, а тому й не проявляє милосердя до свого бранця
Помилкове життя, не приемлющая істину, “у всій вроді”
представлені жителями Москви. Вони брешуть, ніколи не
виявляють свої щирі почуття. Тільки два чоловіки у всьому місті
не бояться протиставити загальній брехні навколишню свою
власну чесність – Маргарита й Іван Бездомний. Останній зумів не
тільки визнати жахливими власні вірші, але й відмовитися,
назавжди відмовитися від їхнього написання. Обоє ці героя,
однак, не витримують “бою” з помилковим життям

Відповідь:

1. На той раз суддями були

Якіїсь два Осли,

Одна нікчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа,-

Усе народ, як бачите, такий

Добрячий та плохий. <<Щука>>

2. Хтось Мухам набрехав,

Що на чужині краще жити,

Що слід усім туди летіти,

Хто щастя тут не мав.  <<Бджола і Муха>>

3. — Ох,— каже,— як не гріх котам

Таких малесеньких, безвинних не жаліти!

І їм же хочеться на світі жити…

Ну, вже коти! Десь на лихо вони

Вродились, вражії сини,

Не тільки вдень, вночі поживу бачуть,

Не бачать тільки, як горюють в світі, плачуть…

Зажерливих пройдисвітів таких

Я перевішала б усіх…—

І жалібниця щось сказати ще хотіла,

Аж пташки із гнізда додолу якось ляп,

Лисичка зараз хап та хап —

Прехорошенько всіх поїла…

Як жалібно співати почала,

А он на що звела! <<Лисиця - жалібниця>>