Дам 300б ну Спиши речення підкресли в них прислівник . Визнач які з прислівників є однорідними і другорядми членами речення .

.1.Весь Дніпро скільки можна сягнути оком вгору й униз був ніби помальований ще ясніше й блискучіше ніж небо.

Людина народжується чистою, як білий аркуш паперу. На ньому згодом життя напише багато чудового й огидного. Але все одно ми повинні заповнювати простір на папері нашої душі, не зважаючи навіть на значні помилки.
Найголовніше, що мені хочеться в собі виховати, — це відповідальність і старанність. Я вважаю, що це ті риси характеру, які допомагають людині виконувати свої обов’язки. Мені подобається допомагати своїм батькам, я радію, коли вони хвалять мене за старанність і дякують за до Також я хочу виховати в собі справедливість і чесність. Правда завжди має бути головною в будь-якій справі, а справедлива порада може завжди до А ще я хочу бути щирим , працьовитим та добрим, а також не загубити віру в людей, віру в те, що країна, в якій я живу, вирішить найскладніші свої проблеми, і людям у цій країні буде жити легко і радісно, що настане кінець війнам та хворобам, і в цьому світі запанує мир і спокій.

                                                       Маленькі друзі горобини

   Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.

    У  дворі  нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива  красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я  навіть не пам"ятаю коли її там  ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...

   Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом.

- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла  свої ягідки, наше улюблене ласування.

-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.

-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.

-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати  один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.