Є у любій нашій школі різні типи класів.
І чимало в нашій школі класів-лоботрясів.
У цих класах добрі діти, гарні та веселі,
І відразу після школи мчаться до оселі.
Не цікавить їх навчання, та не тягне в школу,
Їм пошвидше би до друзів і собі додому.
У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться.
І заходити до них вчителі бояться.
Діти скачуть та грохочуть, голосно сміються,
Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються.
І навіщо вони ходять в нашу гарну школу?
Краще б взялися за розум та і йшли додому.
Там вони би посиділи та поміркували,
Як себе потрібно вести, щоб їх поважали
- Сашко, мені так набридло вже вчити ці голосні, взагалі не розумію навіщо... Ось мій дядько не вчив нічого. І нічого йому не бракує!
Хоч він і каже "шЕстий", "вибЕрає" продукти в магазині...
-Привіт, Катю, так от щоб і ти не "шЕстила" і не "вибЕрала", то тримай краще книжку і зубри.
- А навіщо? Це і дядько питає постійно...
- Ну дивися, Катю: захочеш стати ти журналістом, чи письменницею, а не будеш знати "вогоню, чи вогню", "катити, чи котити". Будеш писати тяп-ляп та тебе засміють. А тепер пішли разом вчити. Будемо розумними-розумними.
-Ну гаразд, ти мене вмовив. Дякую, Сашко!
Объяснение:
