В історичних і краєзнавчих музеях України зберігається багато прикрас, предметів розкоші та домашнього вжитку, які відображають побут і художні смаки стародавніх слов’ян – від початку заселення території України до утворення Київської Русі. Розвиток українського народного мистецтва поділяють на три основні етапи. У перший період (14 - перша половина 16 ст.) відчувається вплив давньоруських традицій, а другий (друга половина 16 – перша половина 17 ст.) характеризується розквітом ремесел і заснуванням ремісницьких цехів. На цих етапах декоративно-ужиткове мистецтво було селянським та родинним. Речі виготовлялися для домашнього вжитку. Третій період (друга половина 17-20 ст.) – час найвищого розквіту художніх промислів. Саме тоді було створено найвидатніші пам’ятки декоративно-ужиткового мистецтва. Серед багатьох видів народного мистецтва значне місце належить різьбярству. Різьблення по дереву було поширене по всій Україні, особливо в лісовій смузі. Ним прикрашалися найважливіші деталі  жител: різні дерев’яні півні сиділи на дахах, квіти оплітали одвірки й вікна. Різьбленими й були полиці-мисники. Особливо вражала багатством різьблених прикрас народна архітектура карпатських сіл. Гуцульські майстри використовували геометричні орнаменти, на лемківських витворах оживали виноградне, дубове й калинове листя, квіти соняшника.​

я повністю підтримую думку м.рильського про те,що ми маємо любити природу. але любити природу -- не означає тільки милуватися нею і використовувати лише для свого задоволення.

  "я люблю природу, отже, -- володію нею", -- помилково говорять байдужі,корисливі люди. не можна бути егоїстом у ставленні до неї.

  на сьогоднішній день у нашій країні досить серйозна екологічна проблема. ми щоденно зрубуємо ліси, цим самим забруднюємо атмосферу, а статистика показала,що територія сміття на україні дорівнює території однієї данії. і, використовуючи природні багатство(і говорячи при цьому про любов до природи), ми вбиваємо своє життя і життя наступних поколінь.

  ми всі -- частинка природи, і наше майбутнє залежить від того, як ми по-справжньому будемо любити її!

                                  любімо природу не для себе,

                                  любімо для неї !

детальніше - на -

благодійність – це така людська риса, що належить до найбільших проявів гуманності. це не лише прагнення поділитися грішми тих, хто їх має багато, з тими, хто їх потребує. це такий специфічний стан душі людини, котрий є близьким до самопожертви. однак, на мою думку, благодійність все ж є вершинним виявом гуманності. по-перше, благодійність є реальною справою – матеріальна чи фінансова , організаційна підтримка, зрештою моральна підтримка абсолютно чужим людям.благодійність визначає дієве ставлення людей один до одного, яке спрямоване до одних людей іншим, котрі потребують цієї . саме таке розуміння суті благодійності є поясненням того, що ця властивість людської натури є найвищим проявом всього людського в цій натурі.