ВИПИСАТИ ОЦІННУ ЛЕКСИКУ І. Характеристика
Жиленко Ольги Федорівни,
студентки музично-педагогічного факультету,
1994 року народження,
освіта вища, незакінчена
Ольга Федорівна Жиленко навчається на ІV курсі музично-педагогічного факультету
Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова. До навчання ставиться
сумлінно, постійно підвищує свій професійний рівень. За час навчання в університеті О. Жиленко підготувала й провела відкриті уроки, організувала концерти для інвалідів-атовців.
Узяла участь у студентській науковій конференції.
Ольга Федорівна виконує громадські доручення. Вимоглива до себе, має авторитет серед
студентів і викладачів факультету.
Характеристика видана для … .

Декан музично-педагогічного факультету (підпис) І. Г. Посуха

ІІ. У мене свекруха — люта змія: ходить по хаті, полум’ям на
мене дише, а з носа гонить дим кужелем. На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне, а як гляне, то від
її очей молоко кисне (І. Нечуй-Левицький).

ІІІ. Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика, і великі розумні сірі
очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани
неписьменності й несвободи. Увесь у полоні в сумного й увесь у
той же час з якоюсь внутрішньою культурою думок і почуттів.
Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий та
чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як
гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над
самою Десною на траві. Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість. Зневажав начальство й царя. Цар ображав його гідність миршавою рудою борідкою, нікчемною
постаттю й що нібито мав чин нижчий за генерала.
Одне, що в батька було некрасиве, — одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! Неначе нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую вкрили
брудом і лахміттям. Іде, було, з шинку додому, плете ногами, дивлячись у землю в темнім
смутку, аж плакать хотілося мені, сховавшись у малині з Піратом. І все одно був красивий —
стільки крилося в нього багатства. Косив він чи сіяв, гукав на матір чи на діда, чи усміхався до
дітей, чи бив коня, чи самого нещадно били поліцаї, — однаково. І коли він, покинутий усіма
на світі вісімдесятилітній старик, стояв на майданах безпритульний у фашистській неволі й
люди вже за старця його мали, подаючи йому копійки, він і тоді був прекрасний.
З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, видатних учених чи сіятелів — він
годився на все. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі
переорав, поки не звільнився від свого смутку (За О. Довженком).

ІV. Я не люблю дядю Юлу, бо в нього болода лухається, коли він сміється. А ще він доблий та завжди мене називає класунею (З розмови).