Визначте відокремлені члени речення. Я дивлюся на хмари,ті діти землі й сонця.Здіймаючись високо,все вище й вище,вони мандрують блакитним шляхом.І мені здається,що бачу я душу поета.
Я впізнаю її.Он вона пливе,чиста і біла,спрагла прпвди,прозора й легка,і тремтить бажанням пісні.
Велика й важка,повна туги й невиплаканих сліз,поетова душа важко дихає переповненими грудьми.Вона гірко плаче,гукаючи так,щоб усі почули,щоб ніхто не спав,щоб усі прокинулись.​

Напевно кожен з нас замислювався над тим, що ж таке добрі справи? Скільки людей - стільки й думок. Одні вважають, що добрі справи - це не викидати сміття в лісі, не малювати на стінах в громадських місцях, інші впевнені, що добрі справи - це до матусі, поступитися місцем в транспорті. Говорити про добрі справи й робити їх - це зовсім різні речі. В наш час зустрічається багато людей, яких в народі називають "хвалько", "брехунець", тощо. Вони багато розповідають про свої подвиги, дуже люблять прикрашати  розповіді, безумовно перебільшують, але не помічають цього. Зазвичай мало хто не просто розповідає про добрі справи, а дійсно їх здійснює. Наш кореспондент Грицай Наталя Миколаївна провела опитування серед місцевих жителів і з`ясувала,що  58 відсотків дійсно роблять хороші, корисні, добрі справи. 

Повернулось у старого серце, як почув, що козацька кров ллється понад Дніпром через Виговського і через навіженого Юруся Хмельниченка, що одержав після його гетьманованнє; а як досталась од Юруся булава Тетері, то він аж за голову вхопився. І хто тільки бачив, як вони з поля повернули в гай, усяке зараз домислялось, куди вони простують. А Черевань був тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню рійну з ляхами. Річ тут про Богдана Хмельницького, як він років з десяток шарпав з козаками шляхетних ляхів і недоляшків. Пташки співали і свистали усюди по гаю так голосно да гарно, що все кругом неначе усміхалось. Бувало тоді, у ту старовину, таке, що і вдень і вночі сподівайсь лихого гостя — татарина або ляха. Так над ворітьми у башті було й віконце, щоб роздивитись перше, чи впускати гостя до господи, чи ні. А якби років п'ятнадцять або двадцять назад, так усяке сиділо по Вкраїні тихо та смирно, наче бджола в зимовнику. Василь Невольник з великої радості не знав, що й робити: кинувся до Шрама і поціловав його в коліно. Жаловались миряне і попи благочестивії тілько далеким своїм землякам — козакам запорозьким, которі, живучи в диких степах, за порогами, старшину свою самі з себе вибирали і гетьману коронному узяти себе за шию не давали. Як уже не вмудрялись, щоб погасити теє полом'я! У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище.